– Поїдемо на море, ти відпочинеш, забудеш все це, – вмовляв її чоловік. – Там за якийсь рік-два народимо здорову дитину. Навіщо нам така? – То, може, усім скажемо, що дитина народилася не живою? – мовила Оля. – Ну, щоб не говорили за спиною, що ми відмовилися від неї? – Молодець, – Юрій поцілував її у щічку. – Ти в мене просто молодчина

Спершу Оля відчула справжній шок. Вона народила хвору дитину?! Як таке могло статися?

Тим більше з нею – молодою, вродливою, успішною? Чому так? Чому? – йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

– Проблеми з опорно-руховим апаратом, – пояснював їй написане у медкарті лікар. – Можливі супутні проблеми: порушення мовлення, погана концентрація уваги. А ще – проблеми з серцем, щодо плями на щоці – то її згодом можна буде спробувати видалити, а ось…

Далі молода жінка вже не слухала – закривши долонями обличчя, вона гірко заридала. Відвернувшись до стіни, пролежала так до вечора, а після розмови з чоловіком враз наче ожила.

– Мабуть, заспокоїв, адже й такі проблеми лікуються, якщо вчасно за це взятися, – мовила Тамара сусідці по палаті, яка саме годувала малюка – довгоочікуваного синочка, який нарешті народився у подружжя після трьох донечок. – Я сама медсестра, і тому, повір на слово, нічого катастрофічного там немає. Однак дитина потребує ретельного догляду зі сторони батьків і медиків.

Насправді причина гарного настрою Ольги була зовсім в іншому. Разом із чоловіком вони вирішили відмовитися від цієї дитини.

– Поїдемо на море, ти відпочинеш, забудеш все це, – вмовляв її чоловік. – Там за якийсь рік-два народимо здорову дитину. Навіщо нам така дитина?

– То, може, усім скажемо, що дитина народилася не живою? – мовила Оля. – Ну, щоб не говорили за спиною, що ми відмовилися від неї?

– Молодець, – Юрій поцілував її у щічку. – Ти в мене просто молодчина.

Тож, написавши відмову, молода жінка кинулася телефонувати рідним і розповідати про дитя, яке народилося не живим, а через два тижні поїхала з чоловіком до моря. Опісля був відпочинок у Карпатах. Про те, що трапилося, подружжя більше ніколи не згадувало.

Однак і з дітьми більше не вдавалося, хоча медичні світила в один голос стверджували, що обоє здорові і перешкод немає. Згодом у стосунках Олі та Юри настала прохолода, за якою не забарилося і розлучення. Виявилося, що на той час у чоловіка була коханка, до якої він і пішов.

– Подумаєш, – розповідала Оля Наді, своїй подрузі. – Нехай йде на всі чотири сторони. Головне – що у мене залишилися дві наші кав’ярні, які ми пів року як відкрили і які приносять гарний прибуток. І, знаєш, мене до ресторану запросив заступник начальника міліції. А він мужчина симпатичний і при посаді.

Тож менше як за рік вона стала дружиною підполковника міліції, шлюб з яким протривав два роки. Опісля був директор ринку, начальник відділу з ОДА, бізнесмен. Кидаючись у нові стосунки, жінка боялася зізнатися навіть собі, що таким чином втікає від сумних думок, які з’являлися все частіше. Здавалося б, є багатство, чималі можливості, проте не було найголовнішого.

– Так хочу дитину, – жалілася вона Надійці. – Он Галька, однокласниця, вже восьме народила, в Аліни троє хлопців, в Ані – дві доньки, в тебе донька і двоє синів, а я…

Минуло 30 років, і Ольга Іванівна, постаріла, з сивиною, яку старанно зафарбовувала в салоні краси, прийшла до відділення Пенсійного фонду.

– Вирішила пенсію оформити, – мовила працівниці, яка її зустріла. – Тож хочу запитати, які документи потрібні?

– Зачекайте хвилинку, – відповіла їй співробітниця установи. – Зараз вас проконсультують.

Проте усі співробітники були зайняті, тож Ольгу Іванівну провели до кабінету начальника відділу.

– Доброго дня, присядьте, будь ласка, – привітно мовив до неї молодий чоловік.

Ольга Іванівна відчула, як у неї затремтіли ноги, і вона ледве не втратила свідомості. Родима пляма на щоці молодого чоловіка враз нагадала їй про сина, від якого вона відмовилася. Серце підказувало, що це її син. Тож Ольга Іванівна, втративши спокій, почала активно шукати інформацію про свою малюка, якого залишила в пологовому будинку. Давши кому слід хабара, отримала інформацію про подружжя, яке всиновило дитину.

– Це мій син, – говорила сама до себе, нервово ходячи кімнатами розкішного двоповерхового особняка, який звела на околиці Львова. – І я зроблю все, аби його повернути. Зрештою, оті, хто забрав його в мене, живуть значно бідніше, аніж я. Тому мій син повернеться до мене і житиме тут.

І, накинувши на плечі дорогу норкову шубу, жінка сіла за кермо і помчала за адресою, яку їй дістав колишній чоловік-міліціонер.

Виявилося, що Геннадій Едуардович і Варвара Леонідівна, яка не могла мати дітей, свого часу дуже хотіли всиновити здорову дитину, проте такої все не було. І коли їм запропонували взяти хлопчика з вадами здоров’я, то пара погодилася.

– Ми кинули всі зусилля, аби вилікувати нашого Єгорка, – розповідала та, яка замінила хлопчику матір. – Тож нині про колишні проблеми залишилася лише згадка – родима пляма на щоці. Хотіли її видалити, але побоялися, що залишиться шрам. А згодом, коли синочкові було чотири роки, у нас трапилося диво, я народила спершу донечку, а через півтора року – ще одного синочка. А ви з приводу чого до нас завітали?..

Коли ж гостя розповіла про причину свого візиту і стала вимагати, аби її син негайно переїхав до неї, Єгор враз зблід.

– Шановна, ось мої батьки, сестра і брат, – мовив він і, взявши її за лікоть, провів до вхідних дверей. – А вас попрошу більше ніколи, чуєте, ніколи не турбувати ні моїх батьків, ні мене. Всього найкращого.

Автор – Ксенія Фірковська, за матеріалами – t1.ua

Фото ілюстративне – Pinterest