Так вийшло, що ми з чоловіком в суботу їздили в гіпермаркет з нашими мамами. З Ольгою ця поїздка була обговорена ще минулого тижня. А моя мама подзвонила в суботу вранці і попросила відвезти її до тітки за місто. Я мамі пояснила, що якщо і вийде, то тільки ввечері.
– А що так? Мені не треба ввечері, мені зараз треба.
– Ми з Ольгою ще кілька днів тому домовилися, що поїдемо в магазин.
– Ой, я теж хочу! І мене в магазин візьміть! – зраділа мама. Джерело
– А до сестри потім як-небудь з’їжджу.
Заїхали з чоловіком за його мамою, потім за моєї. По дорозі в гіпермаркет мама тріщала без зупину. Хвалилася обновками – золотою каблучкою і набором супер-мега ножів, який вона замовила по інтернету.
Дістались. Взяли два візки. Я пішла з мамою, чоловік – з Ольгою. Спочатку мама скромно обирала товари, пославшись на небагато вільних фінансів. Але варто було нам перетнутися з другим візком, Ольгиним, як мама пішла в рознос: червона риба, дорогезна ковбаса, великий шматок м’яса, цілий пакет фаршу, сир.
Грубо кажучи, вона склала в свій візок те ж саме, що лежало в «візку-конкуренті». Тільки на порядок дорожче.
– Ми на касу. У машині будемо чекати, – зателефонував чоловік.
– Що там? – відразу запитала мама. Варто було заїкнутися про касу, як вона розвернула візок і щодуху помчала на касу. З тридцяти кас, половина з яких була закрита, вона припаркувала свої покупки за моїм чоловіком і його мамою. Перший візок вийшов на півтори з невеликим тисячі. Ольга сама розплатилася, чоловік розфасував все по пакетам, і склав їх в корзину, щоб довезти до машини.
– Нас почекайте! Навіщо два візки ганяти! – крикнула мама.
– Пакети можемо переплутати в одному візку.
– Я інші візьму! Маленькі! – мама почала обривати тонкі пакети біля каси. За мамин кошик касир попросив майже три тисячі.
– Скільки? – здивувалася вона і почала плескати по кишенях.
– Ой, я гаманець вдома забула! Доню, ти оплати, я тобі потім поверну. Ми з чоловіком переглянулися. Він похитав головою, що його гаманець залишився вдома. Я дістала свій. Дві пятисотки готівкою і кредитна карта. Запропонувала тисячу мамі: – Вибач, більше немає.
– А карта? У тебе ж є карта! Я бачила!
– Мамо, вона кредитна, лежить на всякий випадок.
– Так нею розплатися, настав цей всякий випадок! Я подивилася на насупленого чоловіка. Він взагалі був проти кредитки, коли я вирішила її оформити. Всі помітно напружилися. Обстановку розрядила Ольга, простягнувши свою банківську карту:
– Я оплачу. З поверненням.
– Звичайно-звичайно, все поверну, до копієчки! – досить посміхнулася мама, забравши чек у касира.
Мамині пакети перекочували у візок, ми вирушили на вихід. Поки я думала, як шепнути чоловікові, що гроші його мамі доведеться повертати нам – моя мати ніколи нічого не віддає, Ольга взяла мою маму під ручку:
– Ми зараз все одно через тебе поїдемо. Син тобі з пакетами допоможе, я з вами піднімуся. Ти ж гаманець вдома забула? Ось і віддаси гроші.
Мамине обличчя моментально розгубило весь свій достаток: – Навіщо? Я сама все донесу. А гроші при наступній зустрічі віддам, ми ж не чужі! Ти втомилася, напевно, діти додому хочуть. Потім як-небудь…
– Нам не важко. Так синку? – Ольга обдарувала мою маму люб’язною посмішкою. Поки ми їхали до маминого будинку, вона ще кілька раз намагалася уникнути підйому кого-небудь до неї в квартиру. Але не вийшло. Ольга ввічливо посміхалася, але була наполеглива. Зі мною мама навіть не попрощалася. Мало того, ще й дверима машини грюкнула так, що я мало не підстрибнула.
Вони втрьох пішли, чоловік ніс пакети. Чоловік і його мама повернулися з грошима. Моя мати, нікого не соромлячись, прямо при них дістала купюри з кишені того одягу, в якому їздила з нами в магазин! Коли ми доїхали до будинку свекрухи, вона витягла з пакета величезну шоколадку і вручила її мені, міцно обнявши: – Дякую, що звозили. Що час витратили.
Чоловік взяв Ольжині покупки, вони зникли в під’їзді. Повернувся чоловік з грошима: – Мама п’ятсот гривень в кишеню засунула. Сказала, що на бензин. Я їй назад віддавати, вона ні в яку. Сказала, якщо не візьму, то буде на таксі в гіпермаркет їздити.
Увечері мами подзвонили. Моя – стогнала і лаялася, що тепер їй жити нема на що. А ще її невдячна дочка не може собі дозволити мамині покупки оплатити, так як вийшла заміж за жебрака. І якщо я негайно не дам їй грошей, то немає у мене більше матері.
А Ольга запросила нас у неділю на рибний пиріг, ще раз подякувавши за те, що ми знайшли час звозити її в магазин. І після цього мама запитує, чому я люблю свою свекруху і завжди з радістю з нею спілкуюся, а до рідної матері не можу знайти час в гості заїхати? Контраст, мамо. Занадто разючий контраст між тобою і моєю свекрухою. Бо тепер я знаю, як виглядають нормальні мами.
Фото ілюстративне, з вільних джерел