А ще, коли вирушили з ним в торговий центр, замість таксі або маршрутки ми простояли величезну чергу на безкоштовний автобус. А потім тряслися в натовпі, ніби оселедець в бочці.
Дізтавшись до цього злощасного комплексу, Вітя дуже довго вибирав собі светр. А в підсумку узяв один з найдешевших варіантів.
«Заощаджує», – подумала тоді я. Але для мене це не привід, щоб розлучатися або ставитися до людини як нижчого класу. Я швидше пов’язала це з тим, що Віктор знає ціну грошам. Адже він працює і вже давно обходиться без допомоги батьків, на відміну від інших деяких моїх знайомих хлопців. У тих уже й машини, і квартири є. А мій молодий чоловік досягає всього самостійно.
Але незабаром до мене дійшло, що надто вже надмірна ця економія, і вже скидається на жадібність. До такого висновку я прийшла після нашого весілля. Бюджет у нас став спільним, і тепер я вже не могла вільно витрачати гроші направо і наліво.
Хоча такого ніколи і не було. Я завжди намагалася підходити до покупки з практичною боку. Якщо вже брати, то хорошу річ. Але як тільки ми одружилися, мій модний шопінг прикрився. Віктор вважав, що у мене і так купа одягу, нічого витрачатися.
Потім я пішла в декрет. Народила доньку. З цього моменту виникла проблема, почалися жорсткі конфлікти, непорозуміння. Всякий раз чоловік підкреслював, що він єдиний годувальник в сім’ї і що не дасть мені ні копійки.
Наші стосунки зайшли в глухий кут. Ми в кінець розсварилися. У пориві гніву заговорили про розлучення. Я кричала, щоб Вітя нас залишив і з’їхав з квартири. І він дійсно зібрав речі і пішов. Але прихопив із собою всі грошенята, які були вдома. Ми відкладали їх на непередбачені витрати.
Разом з тим мій благовірний забрав хороші ножі, сковороду, каструльку і попередив, що в наступний свій приїзд забере телевізор, світильник і комп’ютерне крісло.
Тільки через півроку ми знову зійшлися. Заради дочки. Та стара історія залишила відбиток і дала зрозуміти, що за фрукт мій чоловічок. Однак Вітя не став більш щедрим. Він продовжував рахувати все до копійки.
Ми вирішили обзавестися власним житлом за допомогою іпотеки. Збирали на початковий внесок. Я відчувала, що Віктор ще сильніше стежив за моїми витратами. Він влаштував мені рознос через нову шапки. «У тебе їх ціла купа!» – заявляв чоловік. А я вже й не пам’ятаю, коли останній раз купувала для себе обновку.
Мене не можна назвати марнотратом. Але я – дівчина, яка бажає добре виглядати. Шапка не коштувала шалених грошей, але через неї ми знову конфліктували. Я задумалася: «Невже мене все життя будуть обмежувати в коштах і обумовлювати кожну куплену дрібницю?!»
Не знаю як, але ми продовжували жити разом. Наближався ювілей чоловіка. На круглу дату я вирішила піднести сумку для документів з натуральної шкіри. Тим більше Віктор говорив як вона йому потрібна.
Але мій благовірний не вмів приймати подарунки і попросив здати презент назад в магазин. «Не час розщедрюватися», – стверджував він. А я ж так довго вибирала цю кляту сумку, прочитала купу відгуків, радилася з сестрою!
Більшість моїх подруг відвідували салони краси. Робили манікюр, брови, епіляцію, процедури по догляду. Але як тільки я натякнула, що теж не проти б раз місяць фарбувати нігті у майстра, Вітя негативно закрутив головою: «Твоїм подружкам нікуди гроші дівати! Ось вони і змивають їх в унітаз! Не бери з них приклад. Та й у тебе ж була купа лаків. Пофарбуй сама».
Зараз я перебуваю в роздумах: чи варто далі ділити з Віктором побут. Чого чекати від нього? Що він зміниться? Навряд чи … Мені все більше здається, що без цього скупердяя я буду щасливіша. Адже немає нічого гіршого, ніж бути пташкою в клітці.
Фото ілюстративне
