Про те, що Володя одружений, я дізналася лише через три місяці наших стосунків. Але він запевнив мене, що розлучиться, як тільки дружина вийде з декрету. Так я чекаю його уже 30 років

З Володимиром я зустрілася 30 років тому. Ми їхали в одному автобусі, і якийсь час обмінювалися зацікавленими поглядами. Він мені одразу сподобався. Я вийшла на своїй зупинці, але він наздогнав мене і запропонував проводити. Тоді між нами, що називається, спалахнула іскра.

Уже після першого побачення я зрозуміла, що це мій чоловік. Він освічений, інтелігентний, галантний. І, що важливо, щедрий. Незабаром я познайомила його зі своєю мамою, і він зачарував її. Про те, що Володя одружений, я дізналася лише через три місяці наших стосунків. Коханий сам зізнався мені в цьому.

– Чому ти мені відразу не сказав? – обурювалася я.

– Тому що, зустрівши тебе, я закохався, як хлопчисько. Мені здалося, що все інше зовсім неважливо. Адже я хотів лише одного – бути з тобою поруч. Я боявся, що, зізнавшись, можу втратити тебе, – відповів він.

Ділити коханого з іншою для мене було немислимо. Засинати, знаючи, що він зараз з дружиною, – нестерпно боляче. Але Вова запевнив мене, що розлучиться відразу ж, як тільки дружина вийде з декрету.

Їх маленькому синові нещодавно виповнився рік, і Володя був єдиним годувальником сім’ї. Він часто говорив, що з дружиною їх нічого не пов’язує, крім дитини. Що їх шлюб – це величезна помилка його життя. Але я його не звинувачувала, адже він не міг передбачити, що долею нам була уготована зустріч. Заради нашого майбутнього щастя я готова була почекати.

Поступово я звикла до того, що вихідні та свята він проводить вдома. Звиклася з тим, що ми не можемо разом з’їздити у відпустку або просто пройтися по магазинах, ризикуючи потрапити на очі знайомим. Тепер я жила від побачення до побачення. Наші зустрічі, хоч і нечасті, завжди були сповнені пристрасті і вогню. Заради цих яскравих миттєвостей можна було багато чого стерпіти.

Так минуло три роки. До цього часу у Володі пішла в гору кар’єра на державній службі.

– Це все завдяки тобі, – говорив коханий, – адже ти – мій талісман!

Володимира призначили на відповідальну посаду. Він став важливою людиною, і розлучення в цей час могло дуже нашкодити його діловій репутації. Зрозуміло, я не могла цього допустити. Адже його майбутнє – це і моє майбутнє теж.

Через три роки я дізналася, що чекаю дитину. Ця новина застала Володю зненацька.

– Дорога, зараз не час, – сказав він, – давай почекаємо. Повір, я мрію про те, щоб ти народила мені дітей. І думаю, що через кілька років, коли ми нарешті одружимося, ти подаруєш мені дочку, – обіцяв Володя.

Але дочку йому народила його дружина. Коли я про це дізналася, то влаштувала скандал.

– Ти мені говорив, що між вами нічого немає! – кричала я в сказі. – Ти мене переконував, що ви давно живете як сусіди!

Володя непереконливо виправдовувався, і я в кінці кінців сказала йому, що між нами все скінчено. – Дай мені спокій і ніколи не дзвони! – прокричала я.

Але сама ж не витримала розлуки і через два тижні перша пішла на примирення.

Тепер мені треба було дочекатися, коли підростуть його діти. Я вже була до цього готова.

– Розумієш, у сина дуже складний характер. Йому необхідний постійний жорсткий контроль, а часом і хороший ремінь, – скаржився Володимир.

– А ось якби я тобі народила сина, він би був слухняним хлопчиком, – натякала я коханому.
Але у відповідь чула завжди одне і те ж:

– Зараз не час. Трохи пізніше.

І я вірила, що коли-небудь це неодмінно станеться.

Наступні п’ятнадцять років я допомагала Володимиру вибирати подарунки для дітей, путівки в санаторій і навіть заміський будинок. Він у всьому просив моєї поради і участі. Не можу сказати, що все це приносило мені задоволення. Я дуже ревнувала Володю до його сім’ї, це почуття мучило мене і мучило. За цей період був момент, коли я і зовсім хотіла розірвати наші стосунки.

За мною тоді доглядав один колега, дуже хороший чоловік. Але після пари побачень я зрозуміла, що ніколи не зможу відповісти йому взаємністю. У моєму серці просто немає місця ні для кого, крім Володі. Він один мені необхідний як повітря. А я для нього віддушина. Його любов, друг і порадник.

– Якби ти тільки знала, яке ж це щастя, що ми зустрілися одного разу, – зізнався Володимир. Не уявляю, як би я жив без тебе.

Ці зізнання мене надихали, і я через якийсь час навіть стала пишатися своїм статусом, адже саме поняття «коханка» від слова «кохати». Я – це свято і феєрверк почуттів. А що дружина? Нудьга і одноманітність. Я бачила її на фотографіях, нічого особливого: маленький зріст, зайві кілограми і ніс з горбинкою.

Володя сам мені нерідко скаржився, що йому з нею нудно і нецікаво. Вона нечупара і погана господиня. Кожен прожитий день поруч з такою жінкою для нього катування. Інша справа я – начитана, фігуриста, а готую – пальчики оближеш.

Йшли роки. Діти Володимира виросли, і нам вже нічого не заважало бути разом. Але тут, немов грім серед ясного неба, страшний діагноз дружини Володі. Їй терміново потрібна дорога операція за кордоном.

– Зрозумій, піти зараз – зрада надзвичайна, – сказав коханий.

І я його підтримала. Після операції дружині Володі було потрібно тривале відновлення.

– Ти знаєш, через що їй довелося пройти. Їй зараз не можна нервувати, – говорив Вова.
Бути катом мені не хотілося, тому я знову стала чекати слушного часу. Але поки він ніяк не настає.

Володя вже тричі став дідусем. Він допомагає своїм дітям і онукам. Вони забирають у нього багато часу і сил, тому наші зустрічі останнім часом трапляються все рідше. Я злюся на його сім’ю за те, що вони користуються добрим серцем і безвідмовністю Володі. Але розумію, що він просто не може інакше.

Я продовжую в усьому підтримувати свого коханого і залишаюся для нього розуміючою і вірною подругою, яка завжди чекає його з відкритими обіймами. І я вірю, що одного разу настане той день, коли Володя прийде до мене і залишиться вже назавжди. Нехай навіть і на пенсії.

Фото – Ivetta.ua