Прожив 15 років разом, Аркадій вирішив піти від дружини, а за 3 роки схаменувся й захотів повернутися
Аркадій безцільно гортав стрічку новин. За вікном вогні нічного міста. Сьогодні вони якось навіювали тугу. П’ятнадцять років тому Аркадій з радістю повертався у свою новеньку квартиру. Там на нього чекала молода дружина Лариса, тільки-но освоївша премудрості приготування борщу і з захопленням читаюча кулінарні рецепти.
Лариса… Аркадій з сумом подивився на дружину. Вона зручно влаштувалася на дивані й захоплено дивилася якийсь серіал. На ній був старий, випраний халат, який вона вперто відмовлялася відправляти «на пенсію». Колись розкішне волосся було зібране в недбалий пучок. Де та мила, смішлива, доглянута дівчина, в яку Аркадій колись закохався без тями?
«Мабуть, так і буває, — подумав Аркадій з гіркотою. — Побут руйнує любов. Перетворює на звичку, на рутину. Ми стали чужими одне одному. Як два дерева, які колись давно посадили надто близько, і тепер вони заважають одне одному рости. Тягнуться до світла, але можуть лише зачепити одне одного своїм гіллям».
Останнім часом ця думка дедалі частіше відвідувала Аркадія. Він із заздрістю дивився на своїх неодружених друзів. Вони жили в своє задоволення, міняли подруг як рукавички. Деякі з них навіть не були обтяжені дітьми. І Аркадій з тугою згадував свою молодість. Невже це все?
Аркадій дедалі частіше затримувався на роботі. Не те щоб у нього були якісь невідкладні справи. Просто перебувати в стінах офісу, серед колег, з якими можна було обговорити останні новини й плітки, було куди приємніше, ніж повертатися в квартиру.
Там на нього чекав лише мовчазний докір в очах Лариси. Та й Лариса вже давно не чекала його до вечері. Надавала перевагу з подругами кудись сходити чи серіал подивитися.
Якось Аркадій гортав соціальну мережу. Натрапив там на фотографію своєї колишньої однокурсниці.
Вікторія сиділа в літньому кафе, недбало перекинувши через плече дизайнерську сумочку. І всміхалася так яскраво-яскраво. Ось воно, вільне життя! А виглядає-то як добре, навіть жодної зморшки.
Відтоді думки про Вікторію стали переслідувати Аркадія. Він не міг зупинитися і все гортав її фотографії. І розумів, що теж хоче такого життя. Аркадій зловив себе на думці, що порівнює Вікторію з Ларисою. І порівняння це було явно не на користь дружини.
Він вирішився написати Вікторії. Він відправив їй коротке повідомлення. Написав, як ностальгує за студентськими роками. Відповіді він зовсім не чекав. Але яке ж було його здивування, коли Вікторія відповіла йому практично одразу. Зав’язалося листування. З кожним днем воно ставало дедалі інтенсивнішим і відвертішим.
Виявляється, що Вікторія була не заміжня. Аркадій здивувався. Він думав, що така жінка точно одна не залишиться. Але з чоловіком давно розлучилася, а зараз зосередилася на кар’єрі. З Вікторією було легко й цікаво спілкуватися.
Вона, на подив Аркадія, згадала їхніх спільних знайомих і кумедні історії зі студентського життя, про які він встиг геть забути.
Віртуальне спілкування невдовзі переросло в реальні зустрічі. Спочатку вони просто чай у кафе пили, потім стали ходити на концерти, виставки. Аркадій розумів, що почувається живим.
Про своє понуре сімейне життя поряд з Вікторією він забував. І навіть молодшим почав себе почувати.
У глибині душі він, звісно, розумів, що чинить неправильно. Але голос совісті був майже не чутний. Його заглушав радісний прибій, на гребені якого він летів у нове, яскраве життя, яке обіцяла йому Вікторія. Було зрозуміло, що від Лариси треба йти.
Хоча це рішення Аркадієві далося непросто. Ну що ж, так краще для всіх. Лариса ж і сама від нього вже втомилася. По-любому зітхне з полегшенням.
Лариса сиділа у своїй звичній позі на дивані, дивилася телевізор, час від часу обмінюючись репліками з чоловіком. Аркадій довго ходив навколо та навколо, не наважуючись вимовити вголос те, що мало змінити їхнє життя. Коли ж слова нарешті зірвалися з його язика, Лариса навіть не одразу зрозуміла їхній сенс.
Вона підвела на нього свої великі карі очі. У них читалося здивування, і перепитала:
— Що ти сказав?
Аркадій повторив. Цього разу чітким голосом. Сказав, що йде. Що більше не може жити так, як вони жили останні роки. Що зустрів іншу.
В очах Лариси раптом щось блиснуло. Вона мовчки дивилася на Аркадія. А по щоках бігли великі сльози, залишаючи на обличчі блискучі доріжки.
І тут Аркадій уперше відчув себе справжнім негідником. Він спробував було пояснити Ларисі, що їхній шлюб уже давно став звичайною формальністю. Що вони обоє нещасливі. Він робить це заради них обох. Але слова звучали фальшиво й непереконливо навіть для нього самого.
Лариса слухала його мовчки, лише зрідка киваючи головою. Коли Аркадій нарешті закінчив свою плутану промову, вона лише тихо спитала:
— Невже ти так від мене втомився?
У горлі в Аркадія став клубок. Він опустив очі, не в силах витримати пронизливого погляду Лариси.
— Ну, — пробурмотів він, — просто так більше не може тривати. Ми стали чужими.
— Чужими? — у голосі Лариси почулася гіркота. — А діти в нас теж — чужі?
Аркадій здригнувся.
— Ну вони ж дорослі вже, Ларисо. Пробач мені, — він простяг до дружини руку, але та відсахнулася, немов від вогню.
— Не треба, — голос Лариси тремтів, — просто йди.
Аркадій розвернувся й вийшов із кімнати. У голові шуміло. Хотілося швидше піти. У передпокої Аркадій завагався. Потім зітхнув, узяв із вішалки куртку й вийшов, тихо причинивши за собою двері.
Життя з Вікторією виявилося зовсім не таким, як було в мріях Аркадія. Так, Віка була красивою, ефектною жінкою. Вміла блиснути на вечірці, зробити шикарний подарунок, організувати незабутню подорож. Але в повсякденному житті Аркадієві стало бракувати душевної теплоти. Того розуміння й затишку, до яких він так звик за роки спільного життя з Ларисою.
Вікторія не вміла й не хотіла готувати. Харчувалися вони здебільшого в ресторанах або замовляли їжу додому. Вечори Аркадій проводив на самоті. Віка то працювала над новим проєктом, то зустрічалася з подругами, то вирушала до спортзалу.
Аркадій намагався заперечувати, запрошував її сходити в кіно, просто погуляти в парку. Але Вікторія тільки роздратовано відмахувалася:
— Аркашо, ну ти ж знаєш, у мене стільки справ! Мені потрібно постійно бути в тонусі, підтримувати себе у формі.
І Аркадій розумів, що Вікторія має рацію. Він і сам уже давно перестав стежити за собою. З’явився живіт, волосся он посивіло, порідшало. Поруч із яскравою, сяючою Вікторією він почувався якимсь незграбним.
І ось Аркадій учергове вечеряв на самоті перед телевізором. Скрип дверей. Вікторія повернулася додому далеко за північ. Вона була весела й трохи пахла чоловічим парфумами. Аркадій не витримав.
— Де ти була? — спитав він, намагаючись, щоб голос звучав спокійно.
Вікторія роздратовано фиркнула:
— Ти що, допит влаштував? Не надто багато собі дозволяєш?
— Мені цікаво, де ти ходиш, поки я тут сиджу, — роздратовано сказав Аркадій. — Могла б попередити, що повернешся так пізно. Я хвилювався.
— Припини! — Вікторія махнула рукою. — Не треба з мене робити домашню квочку. Я не збираються звітувати перед тобою за кожен свій крок.
Аркадій встав. Він раптом зрозумів, що ця сварка — просто спроба відстрочити неминуче. Те, що він уперто відганяв від себе останні місяці. Він помилився. Вікторія не дала йому того щастя, про яке він мріяв. Лише ілюзію. Гарну, яскраву, але таку ж порожню й фальшиву, як її обіцянки.
— Ти маєш рацію, — сказав Аркадій.
У голові проносилися уривки спогадів. Ось він із Ларисою обирає шпалери для їхньої майбутньої квартири. Ось вони, невмілі, але такі щасливі, сповивають свого первістка. Лариса сміється з його жартів. «Невже я все це втратив через власну дурість?» — думав Аркадій, зарившись обличчям у подушку.
Ні. Він повинен її повернути. Аркадій зібрав речі й з’їхав від Вікторії. А потім зібрався з духом і вирушив до Лариси. А поки йшов до неї, випадково побачив її в кафе. Вона сиділа за столиком поруч із якимось чоловіком.
Вони про щось розмовляли. Лариса сміялася тим заразливим сміхом, який Аркадій колись так любив. Чоловік був приємної зовнішності, добре вдягнений. Він уважно слухав Ларису, а в його очах світилося захоплення. У цей момент Аркадій зрозумів, що втратив її назавжди.
