Оксана саме допивала каву, коли в її двері подзвонили. Не просто подзвонили, а влаштували справжній концерт: дзвінок, стукіт, знову дзвінок, і хтось ще й гукав
«Тьотю Оксанко! Відчинь!» голосом, який явно належав її восьмирічному племіннику Матвійку.
Вона глянула на годинник: 29 грудня, 9:17 ранку. Канікули тільки почалися, а вона планувала ці два тижні присвятити серіалам, вину й абсолютній тиші.
Оксана була тією самою тіткою, яку всі люблять, але яку ніхто не хоче брати на постійку, бо «вона ж холостячка, в неї свій ритм».
Відчинила двері. На порозі стояв її брат Сергій з дружиною Ірою, обидва в куртках, з чемоданами й усмішками, які аж кричали «ми зараз тебе розведемо».
Позаду них: Матвійко (в шапці з помпоном, що з’їжджала на очі), семилітня Соломійка (з валізкою у вигляді єдинорога) і п’ятирічна Веронічка, яка тримала в руках плюшевого зайця розміром із себе.
«Привіт, сестро!» — Сергій одразу обійняв Оксану так міцно, що вона ледь не впустила чашку. «Ми до тебе на хвилинку!»
«На хвилинку з трьома дітьми й багажем?» — Оксана підняла брову.
Іра вже прослизнула в квартиру, знімаючи чоботи.
«Оксанчику, ти ж знаєш, ми з Серьожою виграли путівку! У Єгипет! На дев’ять днів! Все включено! Летіти треба завтра вранці о шостій!» — вона говорила так швидко, що слова злипалися в одне довге «все включено на девять днів».
Оксана відчула, як у неї всередині щось клацнуло.
«Стоп. Ви куди дітей дінете?»
Сергій поставив валізи в коридорі й невинно розвів руками.
«Та ми думали… ну ти ж одна, квартира велика, ти їх так любиш…»
«Я їх люблю, коли вони приїжджають на три години, їдять піцу й їдуть назад!»
Матвійко вже встиг зняти куртку й побіг на кухню.
«Тьотю, а в тебе є кола? А чіпси? А приставка є?»
Соломійка тягнула Оксану за рукав.
«Тьотю Оксанко, а ми можемо в тебе новорічну ялинку прикрасити? У нас вдома вже прикрашена, але я хочу ще одну! І ще я привезла свої прикраси! Дивись, це я сама робила!» — і дістала з кишені щось, що нагадувало сніжинку, склеєну з макаронів і блискіток.
Веронічка просто стояла й тихо плакала, бо зайця не пускали в квартиру, бо «в нього брудні лапи».
Оксана подивилася на брата.
«Серьожо. Ви серйозно? Ви просто хочете залишити мені трьох дітей на дев’ять днів і звалити в Єгипет?»
Іра зробила очі цуцика з «Шрека».
«Оксанчику, ну будь ласочка! Ми ж не просили ніколи! Ти ж наша рідна тітка! Діти тебе так люблять! І ми тобі компенсуємо! Все що захочеш! Гроші переведемо, продукти замовимо, прислугу наймемо!»
«Прислугу?» — Оксана склала руки на грудях. «Ви мені прислугу наймете, щоб вона прибирала після трьох ваших маленьких розбишак?»
Сергій усміхнувся своєю фірмовою посмішкою «я зараз усе вигадаю».
«Та які розбишаки! Вони ж ангелочки! Матвій уже великий, допомагатиме! Соломійка сама себе обслуговує! А Веронічка… ну вона ж просто зайчик!»
Веронічка в цей момент голосно ридала, бо зайця таки пустили, але він впав у калюжу біля дверей.
Оксана зітхнула.
«Ні. Категорично ні. Я не няня. Шукайте іншу жертву».
Іра одразу впала на коліна (прямо в коридорі, на килимок).
«Оксанко, ну будь ласочка! Ми вже квитки купили! Готель оплачений! Якщо ми не полетимо, гроші пропадуть! Ми ж рік копили!
Це наша мрія з Серьожею! Ми ж з часу весілля разом ніде не були!»
Сергій додав трагізму:
«Сестро, ти ж знаєш, я в лікарні по 15 годин на добу. Іра з дітьми сама. Ми просто хочемо хоч раз виспатись без «мамо, пити», «тату, в туалет», «мені страшно». Дев’ять днів. Тільки дев’ять!
Матвійко вибіг з кухні з банкою нутелли в руках.
«Тьотю, а в тебе нутелла є! Круто! А можна я її ложкою їстиму?»
Оксана подивилася на нього. Потім на Соломійку, яка вже розпакувала свою валізку й розкидала по підлозі блискітки. Потім на Веронічку, яка тихо сопла в зайця.
Вона зрозуміла, що програла.
«Добре», — сказала вона тихо. «Але за умовами».
Сергій з Ірою переглянулися й радісно закричали «Урааа!».
«По-перше», — Оксана підняла палець, — «ви мені платите 300 гривень на добу з дитини. Це 8100 за всіх. Готівкою. Зараз».
Іра одразу дістала гаманець.
«По-друге. Ви замовляєте доставку продуктів на весь час. Список я скину. І щоб там було все: від гречки до морозива».
«Звісно-звісно!»
«По-третє. Ви купуєте мені квиток на будь-який концерт чи в театр на 9 січня. І ще подарунок на вибір. Дорогий».
Сергій кивнув так швидко, що мало не зламав шию.
«І по-четверте», — Оксана посміхнулася найсолодшою посмішкою, — «ви залишаєте мені вашу машину. І картку на бензин».
Іра з Сергієм переглянулися. Це вже було серйозно.
«Ну… машину… добре. Але обіцяй, що не розіб’єш!»
«Я обіцяю, що ваші діти будуть живі й здорові. А от машина… побачимо».
Вони швидко підписали «договір» на серветці, переказали гроші, віддали ключі від машини й за п’ять хвилин уже вибігали з під’їзду.
«Ми вам дзвонитимемо щовечора!» — крикнула Іра.
«Не треба!» — крикнула Оксана у відповідь і зачинила двері.
Тиша тривала рівно три секунди.
«Тьотю Оксанко, а коли будемо ялинку прикрашати?» — спитала Соломійка.
«А можна піцу замовити?» — Матвійко.
«У мене зайчик мокрий…» — Веронічка.
Оксана подивилася на трьох маленьких людей, які вже встигли розкидати по всій квартирі іграшки, блискітки й чоботи.
І посміхнулася.
Вони не знали, на кого натрапили.
Бо Оксана була не просто тіткою.
Оксана була тією самою тіткою, яка в студентські роки працювала аніматором у дитячих таборах. Яка вміє робити з нічого костюм дракона за пів години.
Яка знає, як заспокоїти істерику за допомогою мультфільму й морозива. І яка точно знала, як зробити так, щоб ці дев’ять днів запам’яталися дітям на все життя.
І батькам теж.
Наступного дня, коли Сергій з Ірою пили коктейлі біля басейну на Мальдівах, Оксана відправила їм перше фото: троє дітей у новорічних костюмах (Матвій — ніндзя, Соломійка — фея, Веронічка — зайчик, звісно), на фоні ялинки, яку вони прикрасили до стелі. Підпис: «День перший. Ми вже найкращі друзі».
На третій день прийшло відео: діти катаються на санчатах з гірки в Голосієво, кричать «Урааа!», а Оксана знімає на телефон і сміється голосніше за всіх.
На п’ятий день — фото з цирку: Матвій тримає величезну солодку вату, Соломійка обіймає клоуна, Веронічка сидить на руках у дресированого ведмедя (ну майже).
Сергій написав: «Оксана, ти богиня! Скільки ми тобі винні ще?»
Оксана відповіла: «Поки що нічого. Але я ще не починала».
На сьомий день вона замовила аніматорів у костюмах героїв «Холодного серця», влаштувала вдома справжню дискотеку з дим-машиною (яку позичила в подруги), і діти танцювали до півночі.
На восьмий день вони поїхали в «Зимову країну» в «Лавині», де діти каталися на тюбінгах, і фотографувалася з Дідом Морозом.
А 6 січня, коли Сергій з Ірою вже пакували валізи додому, Оксана відправила останнє відео.
На ньому троє дітей сидять за столом, на якому стоїть торт із написом «Дякуємо тьоті Оксані за найкращі канікули!».
Матвійко говорить у камеру:
«Мамо, тату, ми не хочемо додому. Ми хочемо лишитися в тьоті Оксани назавжди».
Соломійка додає:
«Тут кожен день як Новий рік!»
Веронічка просто махає зайцем і кричить: «Тьотя Оксана — найкраща!»
Сергій подивився на Іру.
«Ми, здається, помилилися адресою…»
Іра кивнула.
«Ми не просто дітей залишили. Ми залишили їх у дитини мрії».
Коли вони приїхали 7 січня забирати дітей, то побачили таке:
квартира була ідеально прибрана (діти самі прибирали, бо Оксана ввела «систему балів» за порядок);
на кухні стояв борщ, вареники й ще три каструлі їжі (Оксана навчила Матвійка ліпити вареники);
діти були в нових светрах, які Оксана зв’язала за тиждень (вона вміє все);
і головне: всі троє кинулися не до батьків, а до Оксани й кричали: «Не віддавай нас! Ми хочемо до тебе на літо! І на осінь! І на всі канікули!»
Сергій простягнув Оксані конверт із грошима.
«Це тобі. І ще ми тобі путівку. На два тижні. В той самий готель».
Оксана посміхнулася.
«От тепер домовились».
І обняла дітей.
«Приїжджайте в будь-який час. Тітка Оксана завжди готова».
А Сергій з Ірою зрозуміли: хитрість не пройшла.
Вони не просто відпочили.
Вони втратили монополію на найкращих батьків.
Тепер у дітей була тітка, яка робить новорічні канікули незабутніми.
Олеся Срібна
