Приїхавши на дачу, Аня не застала чоловіка. Його мати заявила: «Це чоловіча природа! Сиди, усміхайся й мовчи»
— Машини немає, парник з розсадою стоїть перекошений, як стояв ще минулого місяця, а ви, Ольго Олексіївно, чистите яблука в гордій самоті. Де мій чоловік? Ми домовлялися варити варення всі разом, за вашою сімейною традицією.
Аня опустила масивний антикварний мідний таз на клейонку кухонного столу, від чого скляні банки з цукром підстрибнули й дзенькнули. Ольга Олексіївна відклала короткий ножик.
Довга шкірка від антонівки впала в широку емальовану миску. Свекруха подивилася на невістку з примруженням.
— По руберойд поїхав на будівельний ринок. Дах сараю тече, сама знаєш, зливи цілий тиждень хльостали.
— На будівельний ринок? У чистих замшевих мокасинах і світлому поло? Я бачила його дачний одяг. Він складений стопкою на кришці пральної машини у ванній. Сухий, чистий, жодної плями від землі.
Аню трясло від нерозуміння. Їй до запаморочення хотілося схопити цей важкий мідний таз, куплений за величезні гроші в колекціонера спеціально для цього дня, і з розмаху опустити його на італійську плитку, щоб мідні боки погнулися, а уламки кахлю бризнули на всі боки.
Свекруха різко відсунула табуретку й встала, уперши руки в боки.
— Причепилася до хлопця, як реп’ях! Поїхав і поїхав. Яка різниця, у чому він туди поперся? Тобі, Аню, аби допит улаштувати. Мужик цілий тиждень в офісі гарує, угоди з елітною нерухомістю закриває! Має він право у свій законний вихідний день не звітувати перед тобою, а своїми особистими справами зайнятися?
— Своїми особистими справами в місті, поки я думаю, що він лагодить вам дах? — Аня підійшла до розчиненого вікна, що виходить на задній двір. — Я замовила доставлення продуктів. Купила цукор. Взяла цей таз в антиквара, як ви просили. А Роми тут не було з учорашнього вечора. Ви спали на дивані на першому поверсі, подушка зім’ята. А ліжко на другому поверсі застелене вашим улюбленим покривалом. На ньому жодної складки.
Ольга Олексіївна схрестила руки. Її шия пішла червоними плямами обурення. Вона промовила злісно й голосно, майже зриваючись на крик:
— І що ти тут винюхуєш? Слідчого з себе удаєш? Так, не було його! І слава богу, що не було! Мужику повітря потрібне. Свобода від побуту! А ти його своїми віолончелями й гамами до зеленої туги довела. Сидиш у своїй музичній школі й пиляєш цілодобово. Вдома ні затишку, ні нормальних розмов. Саме високе мистецтво! А йому нормальна баба потрібна, розумієш? Гаряча, земна!
Аня дивилася на цю жінку, з якою ще тиждень тому вони мирно обирали штори для вітальні, і відчувала, як руйнується все, у що вона вірила.
— Ви зараз цілком серйозно виправдовуєте зраду свого сина тим, що я викладаю музику?
— Це чоловіча природа! Мій покійний чоловік, царство йому небесне, теж гуляв. І нічого! Я корону не впускала й сцен не закочувала. Заплющувала очі, бо сім’я завжди важливіша! Мужик має скидати напругу. Ромка тебе забезпечує? Забезпечує. По закордонних курортах возить? Возить. Чого тобі ще не хватає для повного щастя? Сиди, усміхайся й мовчи. Розумна дружина ніколи не полізе мужику в телефон і не приїде на дачу без дзвінка!
— Тобто ви покриваєте його гулянки. Виступаєте його алібі.
Ольга Олексіївна вдарила пухкою долонею по стільниці.
— Я сім’ю вашу рятую! Від твоєї дурості! Ромка мені відразу сказав: мамо, якщо Аня вирішить приїхати раніше, скажи, що я по будівельних ринках мотаюся, руберойд шукаю. І я погодилася! Бо я мати. Я хочу, щоб мій син був спокійний і щасливий. А ти зараз усе зруйнуєш через свої принципи.
Аня перевела погляд на мідний таз. Гладкий, відполірований бік відбивав сонячні промені. Скільки нервів вона витратила, щоб знайти цей ідеальний предмет для їхнього дому. Яка нестерпна безглуздість.
— Свєта, отже.
— Свєта, Маша, Даша — яка тобі різниця? — Ольга Олексіївна остаточно пішла напролом. — Це справа тимчасова. Перебіситься, пару випустить і повернеться в сім’ю. А ти зараз збереш свої речі, викличеш таксі й поїдеш назад у місто. І щоб жодного слова йому не сказала! Будь мудрішою. Удай, що повірила в цей нещасний руберойд.
— Ні.
— Що значить ні?
— Я не поїду в місто, Ольго Олексіївно. Я зачекаю Рому тут. Прямо на цій самій кухні.
— Та ти недолуга? — свекруха сплеснула руками. — Ти навіщо сварку на рівному місці провокуєш? Я кому українською мовою кажу — не лізь!
— Сварки не буде. Буде спокійна, доросла розмова.
Аня відсунула важкий дерев’яний стілець, опустилася на сидіння, поклала руки на коліна й завмерла. У серці усе горіло від образи й злості.
Їй відчайдушно хотілося взяти гострий ніж для яблук і покришити квітчасту клейонку на дрібну локшину. Але вона лише нерухомо дивилася у вікно на перекошений дерев’яний каркас парника.
Ольга Олексіївна металася по кухні, переставляла каструлі й голосно зітхала, демонстративно ігноруючи невістку й намагаючись вижити її своїм виглядом.
— Егоїстка! — кинула вона, проходячи повз холодильник. — Тільки про себе думаєш. Про свої почуття! А те, що мужик надірветься на роботі, забезпечуючи твої забаганки, тобі абсолютно байдуже!
Аня продовжувала мовчати. Виправдовуватися перед людиною, для якої брехня й зрада стали нормою, було нижче за її гідність. Старі правила ввічливості й поваги до старших тут більше не працювали.
Минуло рівно дві години. На гравійній доріжці зашаруділи широкі шини. Хряпнули важкі дверцята дорогого позашляховика. Почулися впевнені, швидкі кроки по дерев’яних східцях ґанку.
Двері розчинилися навстіж. На порозі стояв Роман. Засмаглий, у тому самому світлому поло й модних джинсах.
У руках він тримав маленький фірмовий пакет з дорогої кондитерської. З порога, ще не бачачи, хто в кімнаті, він заговорив за завченим сценарієм:
— Мамусю, привіт! — він осікся, помітивши дружину.
Пакет з тихим шелестом випав з його рук на підлогу. Усередині перекочувалися явно не рулони покрівельного матеріалу, а легкі картонні коробочки з тістечками. Роман заціпенів. Обличчя його стрімко витягнулося.
Він перевів розгублений погляд з дружини на матір, потім знову втупився в дружину.
— Аню? А ти… як тут опинилася взагалі? Ми ж домовлялися, що ти завтра до обіду приїдеш, варення варити.
— Я вирішила приїхати раніше, Ромо. Купила таз. — Вона кивнула на блискучу мідь посеред столу. — Якраз вчасно встигла. Щоб послухати казку про те, як ти шукав руберойд у замшевих мокасинах.
Роман гарячково міркував, як викрутитися. Він ступив уперед, намагаючись зобразити на обличчі щиру радість.
— Сюрприз вирішила зробити? Молодець. А я ось… мокасини вдягнув, бо в кросівках ноги пріють. Руберойд у багажнику лежить. Зараз переодягнуся в робоче й полізу на дах.
— Не старайся, синку, — суворо перебила його Ольга Олексіївна. — Вона все знає. Я їй прямим текстом сказала.
Роман різко розвернувся до матері, його очі розширилися від обурення.
— Мамо! Ти що наробила?
— А що мені залишалося робити? Вона тут допит улаштувала! Покривало їй не зім’яте, одяг їй занадто чистий! Слідопита вишукала на мою голову! Я їй популярно пояснила, що до чого в цьому житті. Іди, умийся з дороги, а з нею я сама закінчу розмову.
— Ромо, — Аня промовила неймовірно рівно й прохолодно. — Твоя мама щойно пояснила мені, що зраджувати дружині — це нормально і мужику це необхідно для здоров’я, а вона тебе покриває. Це правда?
Роман судомно ковтнув. Він зрозумів, що стандартні відмовки більше не працюють — мати сама все розповіла. Потрібно було терміново змінювати стратегію. Він підійшов до столу, сперся на нього обома руками й подивився на дружину поблажливо, як на нерозумну дитину.
— Аню, послухай мене гранично уважно. Обійдімось без дитячих образ. Ми дорослі люди.
— Я слухаю тебе дуже уважно.
— Те, що сталося… це взагалі ніяк не стосується нас з тобою. Розумієш? Сім’я — це ти, я, наш дім, наші плани на відпустку. Ти моя єдина дружина. Мій надійний тил. А те, що буває на стороні — це розрядка. Мужик за своєю природою полігамний. Мені необхідно скидати стрес після важких угод. Це абсолютно нічого не значить!
Аня дивилася на чоловіка, з яким ділила ліжко останні п’ять років, і бачила перед собою цілком чужу людину. Абсолютно незнайому, розважливу й упевнену у своїй правоті.
— Розрядка? Тобто ти їдеш до іншої жінки, нахабно брешеш мені в очі, втягуєш у брехню власну матір — і все заради стосунків на стороні?
— Та не втягував я її нікуди! Вона сама все прекрасно розуміє, бо мудра жінка! — Роман почав стрімко дратуватися. Йому вкрай не подобався цей крижаний спокій дружини. — На відміну від тебе! Ти зараз роздуваєш з мухи величезного слона. Ну переспав я зі Свєтою пару разів. І що сталося? Небо на землю впало? Я від тебе нікуди не йду! Я великі гроші в дім приношу!
— Ти в дім бруд приносиш, Ромо.
— Який ще бруд? — Ольга Олексіївна промовила верескливо, стоячи біля раковини. — Він тебе на руках носить! Квартиру дорогу обставив, машину престижну тобі купив! Та половина баб у нашій країні молиться на таких мужиків! А ця цаця носа верне!
Аня повільно підвелася зі стільця.
— Машину ми взяли в сімейний кредит, який оформлений на мене, Ромо. А за квартиру платимо навпіл: ти вносиш платежі зі свого рахунку, а я віддаю тобі половину готівкою з грошей за свої приватні уроки.
— Ой, та які там у тебе гроші! Смішні копійки! — він зневажливо махнув рукою. — Аню, не доводь мене. Заспокойся, випий холодної води. Завтра вранці прокинемося, і все буде точно так само, як раніше.
— Як раніше вже ніколи не буде. Я подаю на розлучення.
Ці слова пролунали звичайно й буденно. Погляд Романа миттєво став серйозним, оцінювальним — так він дивився на складних переговорах.
— Розлучення? Отже, ось як ти заговорила? Через одну дрібну інтрижку ти готова пустити під укіс п’ять років шлюбу?
— Через брехню, Ромо. Через те що для тебе й твоєї мами брехня — це норма життя.
— Гаразд, — Роман хижо примружився. — Хочеш розлучатися — давай. Тільки врахуй одну важливу річ. Квартира спочатку оформлена на мене. Іпотеку плачу я зі свого особистого рахунку, і всі чеки в мене. А те, що ти мені віддавала готівкою — ти в житті не доведеш, розписок у тебе немає. Ти підеш звідси з однією пластиковою валізою. Підеш назад до своєї матусі в тісну хрущовку.
— Ми перебуваємо в офіційному шлюбі. Усі доходи й майно, включно з цією квартирою, визнаються спільною власністю за законом, незалежно від того, на чиє ім’я вони оформлені.
— Я найму таких зубастих адвокатів, що ти залишишся мені винна до кінця своїх днів, — він процідив ці слова крізь щільно стиснуті зуби. — Я легко доведу в суді, що всі перші внески робила моя мати зі своїх особистих накопичень, і цю частку в тебе відсуджу. Ти будеш роками тягатися по судах, платити мита й витрачати свої гроші на юристів. Хочеш цього? Ти неодмінно отримаєш. Залишу тебе без штанів, гарантую.
На кухні стало нестерпно тихо. Ольга Олексіївна переможно всміхнулася, підібгавши губи.
— Ось так, люба. Знай своє справжнє місце.
Аня стояла й уважно дивилася на них двох. У неї був вибір. Найняти хорошого адвоката. Знайти документи про його ліві гроші, про які вона прекрасно знала. Піти до його начальства й докладно розповісти про махінації з земельними ділянками в області. Знищити його успішну кар’єру. Вона могла б це зробити. У неї вистачило б розуму, пам’яті й крижаного терпіння.
Але вона раптом відчула неймовірну втому. Чи вартий цей шматок бетону в новобудові й ця машина того, щоб провести наступні кілька років у грязюці, судах і нескінченних сварках із цими людьми? Вона вирішила піти, зберігши самоповагу.
Вона ухвалила рішення миттєво.
— Залиш усе це собі, Ромо, — абсолютно спокійно сказала вона. — Удавися цією квартирою. І машиною вдавися. Мені від вас нічого не потрібно.
Роман відверто сторопів. Він чекав бурхливої істерики, довгих торгів, взаємних погроз.
— Що? Отак візьмеш і підеш?
— Так. Я напишу офіційну відмову від усіх майнових претензій. Тільки заради того, щоб більше ніколи в житті вас двох не бачити.
— Оце так, горда яка вишукалася! — голосно пирхнула свекруха. — Ну й котися на всі чотири сторони!
Аня плавно обійшла стіл. На секунду зупинилася біля мідного таза.
— Варіть варення самі. З ваших гнійних яблук відмінний джем вийде.
Вона вийшла з просторого будинку, жодного разу не обернувшись. Сіла в таксі, яке передбачливо викликала ще під час довгої розмови зі свекрухою, і назвала водієві адресу своєї старої квартири, що залишилася від батьків.
Минув рівно рік.
Аня відкрила свою власну невелику студію академічної музики. Вона більше не перебирала чужі квитанції про оплату й не намагалася створити затишок там, де його абсолютно не цінували. Життя стало спокійним, розміреним і наповнилося творчістю. Усередині більше нічого не кипіло.
Пізнім вечором вона ліниво гортала стрічку соціальної мережі в телефоні. У рекомендаціях раптом майнуло знайоме обличчя.
Роман і Ольга Олексіївна. Фотографія була зроблена на тлі того самого перекошеного парника на дачі.
Роман у безглуздому солом’яному капелюсі міцно обіймає матір за плечі.
Поруч стоїть Свєта, натягнуто усміхаючись прямо в об’єктив камери. Підпис під яскравою фотографією: «Справжня міцна сім’я — це коли ми всі разом! Традиційне варіння домашнього варення в старовинному мідному тазі. Безумно люблю своїх дівчаток!»
Аня машинально наблизила фото на екрані. У правому нижньому куті кадру, на тій самій дорогій італійській плитці, стояв блискучий мідний таз.
Тільки в ньому не було жодного варення. На дні сирітливо лежали якісь іржаві будівельні цвяхи й моток старого алюмінієвого дроту, забуті, видимо, після давнього ремонту даху сараю.
Дешева постановка. Безглузда фальшивка. Як і все їхнє спільне життя.
Аня щиро, легко розсміялася, заблокувала сторінку колишнього чоловіка назавжди й пішла на кухню заварювати свіжий трав’яний збір.
Завтра рано вранці в неї був важливий урок з новим талановитим учнем. Життя впевнено тривало, і в цьому новому житті більше не було жодного місця для чужої грязюки.
