Раніше жінка жила з сином і онуком. Мами хлопчика не стало ще до того, як маленький Матвій пішов в дитячий садок. А потім син одружився і бабуся щосили вносила сварки у нову сім’ю. До одного випадку

– До сина поїду, – гордо повідомляє подругам на лавочці Антоніна Миколаївна, – гостинців накупила.

Якби мова йшла про незнайомих людей, я б подумала, що бабуся зібралася в гості до сина, який живе, як мінімум, в іншому місті. Але я знаю, що син Антоніни з сім’єю живе просто в іншому мікрорайоні. І всієї поїздки 15 хвилин на маршрутці або того менше на таксі. Джерело

Раніше Антоніна Миколаївна жила з сином і онуком в одній квартирі, в нашому домі. Мами хлопчика не стало ще до того, як маленький Матвій пішов в дитячий садок. Потім батько з допомогою своєї мами ростив дитину один майже до 5 років.

– Одружуватися надумав, – гірко повідомляла всім і кожному Антоніна в той рік, – додумався, мачуху дитині брати. Та ще й без свого житла, приїжджу, та ще й з власною дитиною.

У Анни, обраниці сина Антоніни Миколаївни був син, страше Матвія на рік. Вона орендувала квартиру, працювала. Тоді наші літні сусідки розділилися на два табори. Одні співчували «хлопчиськові», якому належить жити з мачухою, а інші говорили, що синові Антоніни ще пощастило, що знайшлася жінка, яка не побоялася «взяти чоловіка з дитиною».

-Вони в рівному становищі, – говорила Тамара Семенівна, – у нього син, у неї теж. Пацани будуть братами. От і добре. Аньку я знаю, моя невістка з нею працює. Гарна жінка, ні слова поганого сказати не можна.

Шановні читачі запрошуємо вподобати нас у Telegramта Instagram

Молода сім’я з двома дітьми почали жити в квартирі, яку винаймала Анна, а потім іпотеку взяли. Хлопчаки на подив подружилися, та й батьки проявили мудрість і постаралися не ділити дітей на свого і чужого.

– Бабуся приїжджала, – розповідав Матвій, – привезла іграшок, солодощів, мені привезла футболку і джинси, і Ромкі привезла.

А Антоніна Миколаївна аж зеленіла:

– Це Роми бабуся, а не твоя. Твоя бабуся – я!

А потім говорила всім, що мати Ані до зятя і чужої дитини підмазується, купує любов подарунками.

– Та що там купувати, – осаджує приятельку Тамара Семенівна, – молодець сваха твоя, раз живуть разом, значить і внуки однаковими повинні бути. Не можна в такій сім’ї когось виділяти.

А Антоніна виділяла. Зі всіх сил. І подарунки везла тільки Матвію, і сина не слухала, хоча він кілька разів до неї приходив один, щоб пояснити, що Матвій Анну мамою називає, відносини в родині хороші, не внось, мовляв, розбрат між хлопцями.

Але бабуся вперто гнула свою лінію. А жорсткіше осадити матір було синові і ніяково: кілька років, коли Матвій залишився без матері, саме бабуся взяла на себе основні турботи.

Сусідки хитали головою, Ромка не розумів і ображався, особливо, коли бабуся забирала одного Матвія на атракціони або в зоопарк.

– Ну, Роман, не переймайся, – сказала одного разу Анна, – нехай Матюша з бабусею побуде, а ми з тобою поїдемо в цирк.

– І я з вами, – подав голос батько Матвія і син Ганни.

Матвій з сумнівом глянув на бабусю, але вона погляду онука не помітила. Увечері Ромка розповідав, як чудово він відпочив з мамою і татом. Незабаром ситуація повторилася. А на третій раз Матвій відмовився їхати з бабусею і заявив, що він поїде з татом, мамою і братом. Пішла тоді Антоніна Миколаївна з сім’ї сина збентеженою злегка.

Але політики своєї не кинула. Їде, так везе: одне яблуко, один апельсин, один банан, одну шоколадку. Щоб тільки Матвію. Але одного разу вона побачила, як онук озброївся ножем і все порізав. І не на дві, а на 4 частини.

– Усім по шматочку, – сказав він, – щоб ніхто не образився.

Читайте також: Марічці після весілля заздрили усі жинки в селі, а за кілька років обговорювали тpaгедію і міркували, чи не покине часом Андрій хвoру дружину з двома дітьми

– Знову Матюші ненаглядному гостинчик зібрала? – єхидствувала Тамара Семенівна, – все по одному?

– Чого це по одному, – ображається Антоніна Миколаївна, – по два. А батьки обійдуться. Їм і так свято: одні побудуть, ми ж з хлопцями в театр кішок поїдемо.

Посміхаюся. Іноді діти розумніші за дорослих. І виховують нас, нерозумних. Спасибі їм, маленьким і мудрим, які вміють відкрити у нас те, що заховано десь в глибині, про що ми, буває, забуваємо: доброту та любов.