Олена сміялася разом з усіма. Її подруги розповідали смішні історії з життя, а їй зовсім не було чого розповісти. Тому, коли дівчатка запитували про її життя, Олена різко змінювала тему. А потім сміялася, сміялася. Крізь сльози.
Її життя виявилося зовсім не таким, яким вона собі уявляла. Колись вона була такою, як подружки: заводною, з вогником в очах, здатною на імпульсивні вчинки. А тепер…
Максимум спонтанного в її житті було – різко встати і сходити за покупками. Причому не для себе. А для коханого чоловіка. Або за продуктами. І більше нічого.
Тому Олена щосили імітувала веселощі, коли чергова подружка розповідала, як чоловік її розіграв.
«А мій вічно незадоволений, – думала Олена, не наважуючись вимовити це вголос, – ніякої романтики, ніякого сміху. Одні лише довгі важкі вечері в тиші і докори, закиди … »
Олена була рада бачити подруг. Їй вдавалося вибратися з будинку рідко, і тепер було приємно бачити радісні обличчя подруг, хоч і серце трішки колола голка заздрості. Олена намагалася прогнати це огидне відчуття всіма силами. Але виходило не дуже успішно.
Раптом Олена глянула на годинник і ахнула. Дівчата миттю замовкли і обдарували дівчину цікавими поглядами.
– Дівчата, вже стільки часу! – вигукнула вона. – Я не встигла…
– Дорога, що ти не встигла? Приготувати чоловікові котлети?
Дівчата розсміялися, а Олена аж горить від проникливості подруг і почала складати відмовки.
– Ні, що ви … Я записалася в салон краси. А вже час … І я … Я запізнилася.
Подруги споважніли. Адже для них краса була понад усе.
– Біжи швидше тоді. Поспішай!
І, наспіх розцілувавши подружок, Олена кинулася додому. Її чоловік – Ігор – вже повинен був повернутися. А вдома – катма!
«Ах, яка я погана дружина, – картала себе Олена, – зовсім забалакалася з ними. Ах, як негарно вийшло».
Прийшла додому, Олена застала чоловіка, який сидів на кухні.
– Де вечеря? – відразу ж накинувся він на дружину.
– Ігорьок, рідний, – почала виправдовуватися вона, – пробач, будь ласка. Я не встигла. Засиділася з дівчатками. Я зараз приготую.
Очі Ігоря розжарилися, немов вугілля.
– Чоловік повернувся з роботи голодний! А вона, бачте, не встигла. З дівчатками сиділа. Я уявляю, що це за «дівчинки» такі! Страшні і самотні, мабуть?
Олена задріботала до холодильника.
– Пристойні дівчата. Всі щасливі в шлюбі. Ти даремно так говориш …
– Ти будеш сперечатися?!
Ігор піднявся на ноги і рвонув до вхідних дверей.
– Рідний, ти куди? – перелякалася Олена і кинулася навздогін.
Але Ігор вже вискочив на сходовий майданчик.
– Говорили ж мені, відмовляли: не одружуйся ти так рано. Ні! Вирішив, що ти – гідна дівчина. Завжди підтримаєш чоловіка, нагодуєш, подбаєш. А ти виявилася однією з цих «дівчаток»!
Ігор гидливо скривився і зайшов у ліфт. Олена метнулася за ним, але двері закрилися, і дівчина залишилася одна.
– Речі я заберу пізніше! – почувся рик Ігоря з ліфта.
Олена закрила обличчя руками і гірко заплакала. На шум вискочив сусід – широкоплечий блондин з добрими блакитними очима. Він дуже давно поклав око на Олену, але почуття порядності не давало йому відвести цю прекрасну дівчину з родини. А тепер він відчув, що ось він – шанс. Тільки лови.
– Оленко, – сусід підійшов до дівчини і боязко взяв її за плече, – що сталося? Розкажи.
– Проходь, Володю, – мовила Олена і пішла назад в квартиру. Ганьбитися перед сусідами більше зовсім не хотілося.
Влаштувавшись у кріслі на кухні, Володя вислуховував історію Олени. Періодично вона схлипувала і витирала сльози паперовою серветкою.
– Він до кінця життя пішов, так? – нарешті запитала вона.
– Тільки якщо він зовсім баран, – відповів з посмішкою Володя і обережно запитав, – У тебе часто в холодильнику так порожньо?
Очі Олени знову наповнилися слізьми.
– Так ні ж! Вперше втратила лік часу і не приготувала нічого. А так кожен день: борщі, котлети, риба, пюре, салати різні …
– Ну нічого. Заспокойся. І з того, що є, можна щось зварганити. Де у тебе сковорода?
Олена знехотя показала, і Володя створив справжній шедевр з яєць, ковбаси та зелені.
Олена їла і дивилася на Володю: здавалося, відмінний хлопець, на всі руки майстер, так чому вона вийшла заміж не за нього? ..
А потім Олена згадала Ігоря три роки тому. Як він красиво доглядав. Кожні вихідні влаштовував сюрпризи. Готував вечері навіть частіше, ніж вона. А Олена все була непохитна.
Вона частенько жартувала над ним, змушувала здійснювати смішні і безглузді речі. А він крутився навколо неї, немов закоханий хлопчисько. Так точно так же, як Володя зараз!
А потім сталося весілля, і все пішло шкереберть. А що найгірше – вона сама стала іншою. Тихою та слухняною, м’якотілою і безхарактерною. Вона була ким завгодно, але тільки не собою.
– Помиєш посуд? – кинула Олена. – А я втомилася і хочу спати. Захлопнеш потім двері за собою.
А потім Олена пішла. Її настрій покращився. Вона відчула себе знову тією самою молодою і веселою дівчиною, яка при бажанні могла б гори перевернути. З щасливою посмішкою вона заснула міцним сном.
Вранці її розбудив шурхіт ключа в дверях. Олена відкрила очі і солодко потягнулася. У коридорі почулися кроки і в кімнату зайшов Ігор. Він гнівно зиркнув на Олену і присів на ліжко.
– Я сьогодні йду в салон краси, – повідомила йому Олена, – давненько не відчувала себе по-справжньому красивою. Хочеш сніданок – приготуєш сам. Де валізи ти знаєш. Хай щастить.
Олена піднялася з ліжка, ще раз солодко потягнулася і вирушила у ванну. Її жваво наздогнав Ігор і схопив за руку.
– У тебе хтось є?!
– У мене, здається, був чоловік. Але він перетворився в страшного пестуна і навіть вже два тижні не здатний полагодити душ. Знову образишся і підеш?
Ігор скам’янів. Він згадав непосидючу смішну і навіть трохи грубу Олену, в яку колись закохався і так і застиг. Перед ним стояла саме вона.
– Це ти … – ледь чутно промовив Ігор. – Я так скучив за тобою! Здається, потрібно сходити в магазин? Я – миттю, рідна!
Олена загадково посміхнулася, відчувши себе чарівницею і пішла в душ.
