Рік тому я познайомилася з дуже цікавим, симпатичним чоловіком. Деякий час ми зустрічалися, а потім наші стосунки швидко почали набирати темп. І вже через пів року ми почали жити разом. Але в будь якої медалі є дві сторони. У нього було двоє синів, які проживали з ним. Одному було 4 роки, іншому 6 років.
Перші декілька днів пролетіли не помітно, було все тихо-мирно. Чи можливо я нічого не помічала через переїзд, було безліч справ.
А потім почалися справжні тортури. Діти постійно виводили мене з рівноваги. Кожен наступний день був гіршим, ніж попередній. Вони відмовлялися їсти те, що я готувала, ігнорували мої прохання, і робили все щоб тільки розізлити мене.
Останньою каплею було те, що вони порізали на маленькі лоскутики мою улюблену спідницю, яку я вдягала на робу. Інший “робочий” одяг, який я встигла перевезти до коханого, був тоді попрасований і не встиг висохнути. В результаті я отримала догану від начальника, за те що не вийшла на роботу. А чоловік зовсім не відреагував на їхню витівку, навіть не насварився.
Того дня ми сильно посварилися з чоловіком. Я зібрала свої речі і повернулася до своєї квартири. Відтоді ми більше не бачилися, і не спілкувалися.
Я сподівалася подружитися з дітьми, але це було більше моїх сил. Вони терпіти мене не могли. Я заріклася більше будувати стосунки з чоловіками у яких є діти. Таких в моєму житті не буде, хіба що спільні.
