Мені 30 i я досі не заміжня. Ніби не крива, не кульгава, приваблива, самодостатня, досить молода жінка, але чи то я занадто вибаглива, чи не зустріла ще свого чоловіка.
Були, звичайно, стосунки, але до загсу так і не дійшло, траплялися, то n’є, понад усякі пристойності, то працювати не хоче, а якщо нормальний, хороший чоловік, так чи душа не лежить, чи одружений вже. Джерело
Ось так і залишилася одна, і коли молодша сестра повідомила, що виходить заміж, і чекає на дитину, я зраділа, хоч з племінником поняньчусь, дітей я давно хотіла. Правда, злегка здивувалася, що вони з майбутнім чоловіком зустрічалися всього нічого, місяць, напевно, і вже весілля, але в душу лізти не стала, це їхня справа, вона у мене доросла вже, двадцять три майже, та й наречений її нормальний, серйозний молодий чоловік.
Зіграли вони з Іваном весілля, наpoдився у них чудовий синок, правда сидіти з ним не було кому, ще й півроку йому не виповнилося, а Юлька на роботу зібралася.
– Ніколи мені тут з ним возитися, мені кар’єру треба робити, мене на роботі чекати ніхто не буде, – так вона сказала. Я зрозуміти не могла, як це зі своєю дитиною і не сидіти, але ось вона міркувала інакше.
Ми з мамою домовилися, будемо по черзі сидіти з малюком, і Ваня в міру сил допомагати буде, тому що утримувати сім’ю все ж треба, від зарплати сестри толку мало, вона тільки інститут закінчила і працювала майже безкоштовно, досвіду набиралася. А мама у нас на пенсії, і я домовилася з іншим графіком на роботі, добре, що це можливо було, я кухарем в ресторані працюю.
Малюк ріс не по днях, а по годинах, радував нас, мене мамою називав, бо частіше бачив, ніж свою рідну матір, а потім і татко у нього все частіше став затримуватися на роботі, і Юлька приходила додому, з палаючими очима, от би мені в такому захопленні від роботи приходити, я все частіше залишалася у них ночувати. Я вже, напевно, розуміла, що ця сім’я довго не протримається і Юлька не змусила себе довго чекати.
– Розумієш, я зустріла такого чоловіка, ось прямо мій чоловік, мені так добре з ним, не хочеться розлучатися, але він скоро їде дуже далеко, він у відрядженні у нас був, і мене кличе з собою, – заявила сестричка.
– А як же дитина, а чоловік, і два роки не минуло з весілля, – обурилася я, такому повороту подій, – дитина тебе не бачить, не впізнає, навіщо ж ти наpoджувала його, якщо він тобі і не потрібен.
– Мене в лікaрні налякали, що більше дітей не зможу мати, ось і наpoдила, і Ваня одружився через дитину, ми і не любили одне одного, так симпатія була не більше, думали, може, що вийде, як бачиш, не вийшло, ми абсолютно різні.
Я не розуміла, що ж далі буде, але сестра попросила мене, щоб я взяла малюка собі, поки вона влаштується на новому місці, читай, назавжди, тому що почуттів, вона до нього, взагалі, не відчувала. Що мені було робити, я погодилася, адже Юлька якщо вирішила, все одно поїде, а не поїде, так сина більше любити не стане.
І на мій подив, чоловік її був не проти такого розкладу, він вже давно знайшов собі розраду на стороні, так що дістався їхній син мені. Вони всі роз’їхалися хто куди, і навіть, от не повірите, жоден з них не зателефонував і не запитав, а як там їх син, як ніби його й не було.
Ми з Кирилком живемо вдвох, ось уже два роки. Мама нам у всьому допомагає, і я тільки рада, що у мене є синок, мене трохи лякає, що я так і не зустріну коханого чоловіка, а якщо і зустріч, навряд чи він прийме мене з дитиною, та ще й з чужою, з рідними щось не охоче беруть, але я ні про що не шкодую. Якщо на роду написано бути щасливою, то буду, з чоловіком або без, але я думаю, все буде добре.
І ще страшно, раптом сестра одумається і забере в мене дитину, як я буду жити без нього, я ж полюбила його, як рідного.
