Сама усвідомлюю, як це стpaшно звучить, але я сирота при живій матері. Немає її у мене. Залишилася тільки Тамара Іванівна – жінка, яка мене наpoдила. Я була винна в тому, що пішов батько, що продовжую з ним спілкуватися, що вона через мене повторно не вийшла заміж і навіть в тому, що вона товста

Я отримала червоний диплом бакалавра і щаслива бігла додому. Це було величезним досягненням, мрією, що збулася. Навіть в школі, коли мені вручили золоту медаль, я не відчувала такої радості, гордості і наснаги. Червоний диплом змусив мене відчути, ніби я здатна звернути гори!

Біля будинку, в кафе на терасі, сиділа моя мама разом з хресною. Вони пили каву і говорили про роботу. Я підбігла до них, сіла на сидіння і простягнула, вихваляючись, диплом. Мати сухо глянула на нього і запитала, чому я не винесла сміття… Сміття! Джерело

Я почала щось щебетати про те, що сьогодні вранці було вручення і я зараз обов’язково винесу, але вона тільки закричала ще сильніше… Отримання диплома ніяк не прокоментувала. Навіть не похвалила. В сльозах я пішла додому…

Багато хто запитує, чому я не люблю свою матір. Відповідь очевидна. Тому що все дитинство я слухала тільки докори й образи. Я була винна в тому, що пішов батько, що продовжую з ним спілкуватися, що вона через мене повторно не вийшла заміж і не влаштувала своє життя… Перераховувати можна нескінченно. Навіть в її зайвій вазі я завинила – мовляв, через мене вона стресує і поправляється.

Я не розуміла, як можна було нервуватися через мене. Навчалася я на відмінно, з поганими компаніями не водилася. Була не зразковою, але точно не поганою донькою… Так, звичайна середньостатистична дівчинка-підліток. Завжди намагалася матері догодити. Намагалася виконати все, що вона просила. Тільки, щоб не вислуховувати образи.

Та й боялася я її мотopoшно. Я не була настільки сильною морально як зараз, щоб не звертати увагу на її істеpики. Кожне сказане нею слово боляче paнило, змушувало мене плакати і мріяти про той щасливий день, коли я вийду заміж і покину її будинок.

Шановні читачі запрошуємо вподобати нас у Telegramта Instagram

Історія з дипломом тільки один-єдиний приклад з маси неприємних обставин, з яких виткано має дитинство та юність. Я не любила свою матір. Навіть коли згадую себе маленькою, не можу пригадати, якихось світлих почуттів стосовно неї.

Пам’ятаю стpах, бiль і ненависть – і нічого більше. Часто зараз думаю, що краще б мене віддали в інтернат. Жити з матір’ю, яка тебе не любить, набагато складніше, ніж без неї. Я вже в цьому переконалася.

Тож не дивно, що сьогодні вона записана у мене в телефоні не мама чи матуся, як у багатьох, а просто Тамара Іванівна. Вона для мене чужа людина. Я пробачила її за зіпсоване дитинство, я не тримаю образи і не нарікаю. Просто хочу, щоб ця людина максимально рідко з’являвся в моєму житті. Сама усвідомлюю, як це стpaшно звучить, але я сирота при живій матері. Немає її у мене. Залишилася тільки Тамара Іванівна – жінка, яка мене наpoдила.

Читайте також: В супермаркеті дебела рум’яна тітонька з пакетами цікавиться чи піду я на зустріч однокурсників? Я відповідаю: так, звичайно, так хочеться всіх побачити! І знову брешу: я не хочу нікого побачити. І не хочу, щоб бачили мене. І ось чому

У мене є старші діти. Я завжди дарувала їм любов і ніжність. І вони сповна віддають її мені назад, в геометричній прогресії. Їм навіть на думку не спадає копіювати мою поведінку щодо матері, як багато напишуть в коментарях. Мама їх обожнює, розуміє, вислуховує, підтримує, хвалить, стає горою за них.

Нещодавно моя 15-річна дочка мені сказала: «Мама, спасибі, що ти виросла нормальною навіть під вихованням нашої бабусі. Я дуже сильно тебе люблю». Дорожче цих слів немає нічого… Я розумію, що поки все роблю правильно.