Телефон задзвенів серед ночі, як грім серед ясного неба.
– Ало, мамо! Біда трапилася… Немає вже з нами нашої Оленки.
– Як не має? Що ти мелеш? Чи так підливав дочку, що зовсім розум втратив. Я ж в неї вчора в лікарні була. На онучку глянула. Все там добре було.
– Так, вчора було добре, а вночі, щось там трапилося, я цьому вашому не розуміюся. Лікарі повідомили погану звістку…
– І що тепер буде? Боженько, у них трійко діточок, – горювала жінка.
Ховали її в рідному селі. Було таке враження, що всі люди з їх району з’їхалися, не тільки з села. Доброю була Оленка, хазяйновитою, розумною, мамою з великої літери. Старший хлопчик не відходив від матері. Все гладив її по блідому обличчі, і заливався сльозами.
Через пару днів після прощання, приїхала до зятя Стефка.
– Я тут так подумала… Ти, як батько, маєш все взяти в свої руки. Я допоможу, звичайно, чим зможу, але ти ж зрозумій, я вже не молода, не зможу часто до вас приїжджати.
– Е, ні! Я на таке не підписувався. Як ви собі це уявляєте? Чим я новонароджену Юліанку буду годувати? Я ж в цьому геть не розуміюся.
Так вийшло, що покинув Тарас рідних дітей напризволяще. Коли вперше через великий термін приїхав, маленька Юліанка розплакалася від незнайомого дядька.
– Такий ти тато, що діти не впізнають, – бурмотіла теща.
Потім трохи частіше став навідуватися, допомагав тещі з дітьми, а згодом, ще й року не було після Оленки, як Тарас знайшов собі в сусідньому селі жінку, перебрався до неї жити, а свій будинок продав, щоб хоча з якимось “приданим” переступити поріг. Дітей в них спільних не було, і в них назрів один план.
– Мамо! Я вирішив вам допомогти трохи. Заберу я у вас старшенького свого – Павлика. І вам легше буде і в нас потіха з’явиться в домі.
Погодилась Стефка, їй і справді важко було в такому віці з трьома дітьми.
Так і зажили. Павлик завжди був роботящий. Коли трохи підріс і закінчив школу, став їздити на заробітки до Чехії. А коли приїжджав додому, то робив ремонти в домі татової жінки. З Чехії понавозив різної техніки, про яку в цьому селі ніхто й не чув.
Все б нічого, та трапилася біда. Захворіла жінка Тараса, та й пішла зо світу за пару місяців. Павло в той час на заробітках був, а Тарас вирішив, що нема чого сумувати. На той час він вже пригледів собі одну дамочку, вона була власницею продуктової крамнички в їх райцентрі. А щоб задобрити жінку, надумав він продати цю хату, в якій жив з другою жінкою, але не так все було просто. Родичі з’їхалися і прогнали його з будинку. Не мав він на нього жодних прав, так, як не були вони офіційно чоловіком та дружиною.
Все що він міг зробити, так це те, що забрати дорогу техніку, яку Павло понавозив з Чехії. Він її продав, а на ці гроші запропонував Галині, власниці магазину, поїхати з ним на відпочинок до моря, та з собою ще й своїх внуків прихватила, а про те, що його діти жодного разу моря не бачили, він і не думав.
Та після відпочинку жінка розкусила Тараса. Побачила, що ледацюга він. Працювати не хоче, а сидіти на своїй шиї вона не дозволить. Ще деякий час повипробовувала його, а згодом і виставила Тараса за двері.
Не мав він куди податися. Павлик в Чехії своє життя влаштував. Середуща Галинка також заміжня в сусідньому селі була. В бабусиній хаті лише Юліанка жила. В той час вона одинадцятий клас закінчувала. Бабусі Стефи вже в живих не було. Пожаліла вона батька, який прийшов до неї поплакатися на свою долю, та й прийняла в своїй домівці…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
