Ще в школі вони закохались, а щастя знайшли в 30: Ігор влаштував дивовижне свято для однокласниці і дружини

Розплющивши очі, Марина оглянула свою кімнату. Погляд уважно шукав, на чому б зупинитися. Що ще важливе залишилося в її житті? Що вона не встигла зрyйнyвати? Нарешті, карі очі побачили фотографію. Це був той самий знімок в останній ювілей з нуликом. Тоді їй виповнилося двадцять років. Навколо знаходилися друзі і близькі. На фотографії вона виглядала щасливою. Як давно це було? Здається, що прожите вже ціле життя.

Сьогодні день народження, черговий ювілей. Тоді, десять років тому, вона й гадки не мала, що життя буде таким буденним, рідні та близькі залишаться в далекому минулому. Тепер у неї просто на них немає часу. З кожним роком скорочувалася кількість свят, з якими вони вітали одне одного.

Головне місце в житті зайняла кар’єра. Марина досягла, чого хотіла, але якою ціною. Повністю присвятивши себе кар’єрному росту, у неї все менше залишалося сил і часу на особисте життя.

В тридцятий день народження їй нема кого покликати, крім колег і знайомих, з якими лише кілька разів довелося зустрітися. Сумно усвідомлювати себе нікому не потрібною. На очах з’явилися сльози. Коли вона в останній раз плакала? Уже й забула, що це таке. Так захотілося бути слабкою, уткнутися в рідне плече, не відчувати самотності.

Вона згадала себе маленькою. Коли було сумно, мама гладила її волосся, обіймала і співала пісеньку, слова якої були зовсім не важливі. Головне, почуття турботи і захищеності виходило від самої близької людини. Як же давно вона не бачила своїх батьків?

Їй терміново захотілося ковтка свіжого повітря. Розкривши штори, відкрила вікно. Несподіваний дзвінок змусив здригнутися. Вона взяла телефон в руку і, подивившись на дисплей, побачила незнайомий номер.

– Алло.

– Привіт, Маринко! Скучила?

– Хто це? Ви, напевно, помилилися номером?

– Так ні ж! Це я, Ігор. Ну, пам’ятаєш, ми в одному класі вчилися?

Вже точно кого вона не очікувала почути, так це Ігоря Смирнова. Колись він був найближчим другом.

– Ах так, Ігоре. Звичайно, я тебе пам’ятаю. Просто не очікувала, що ти подзвониш.

– Маринко, ти що забула, про що ми домовлялися на випускному вечорі? Адже вся наша компанія вирішила, що тридцятиріччя кожного ми будемо відзначати разом, куди б нас не занесла доля. Так як на мій ювілей навіть ніхто не подзвонив, я вирішив все взяти в свої руки.

– Пробач, Ігоре. Я запрацювалася. Зовсім забула, що ти перший з нас святкуєш тридцять років. Невже я наступна?

– Так, Маринко. Не буду приховувати, мені величезних зусиль коштувало зібрати всю нашу бaнду. Сьогодні о 20.00 ми чекаємо тебе в ресторані «Перлина». Сподіваюся, у тебе немає інших планів?

– Звичайно, ні. Я буду вчасно.

– Дуже добре, тоді прощаюся, ще багато справ.

– Бувай, Ігоре. Була рада твоєму дзвінку.

– Бувай, Маринка. До вечора.

Може, все не так уже й погано? Її пам’ятають і чекають. Саме час відкрити чистий аркуш і почати нову главу свого життя. Вона згадала Ігоря. Він був найкрасивіший і спортивний хлопець в школі. Всі дівчата бігали за ним, і їй він подобався. Але у них якось не могли налагодитися стосунки. Обоє не наважувалися переступити через рамки дружби. А потім загубилися і стали будувати кожен своє життя.

Посмішка, що з’явилася на обличчі, свідчила про приємні спогади. Настрій потихеньку ставав святковим. Марина вирішила сьогодні бути найкрасивішою. Думка про те, що самотність, можливо, залишиться в минулому, надала їй впевненості в собі. Вона швиденько набрала номер салону краси і записалася на всілякі процедури. Лише одна фраза крутилася в голові: «Тепер все буде по-іншому. Сміливе і відкрите для всього нового дівчисько повернулося».

Настав вечір. Сeрцe шалено калатало від хвилювання. Рішучим кроком вона увійшла в ресторан. Зустрів офіціант, провів її в закриту залу. Двері відчинилися, Марина побачила, що всі вже зібралися, не вистачало тільки іменинниці. Захоплені крики, посмішки і оплески зустріли її. Тільки зараз вона усвідомила, що не варто хвилюватися. Всі залишилися такими ж близькими людьми.

Місце іменинниці знаходилося поруч з Ігорем. Вони ще на один крок стали ближче один до одного. Присівши на своє місце, вона стала уважно розглядати того, хто влаштував для неї такий приємний і несподіваний сюрприз. Ігор зовсім не змінився, хіба що став ще більш привабливим.

У ньому з’явилася впевненість і надійність. Саме, такі чоловіки з легкістю вирішують будь-які проблеми. Їх погляди зустрілися. Щось рідне промайнуло в його очах. Він посміхнувся і взяв її за руку.

Вечір проходив в затишній і дружній атмосфері. Кожен трохи розповідав про себе, про зміни, що відбулися за ці роки. Всім стало соромно, що за своїми справами вони забули привітати Ігоря. Але пообіцяли на інші дні народження неодмінно зібратися.

Коли гості почали поступово прощатися і розходитися, Марина все бoялася, щоб не пішов той, хто сидів поруч. У нього нікого не було, і цей факт давав їй надію, що вона йому не байдужа.

– Ну ось. Нарешті пішов Саньок. Думав, не дочекаюся, коли ми залишимося вдвох.

– Зізнатися, я теж.

Тут Ігор встав на одне коліно і дістав з кишені піджака коробочку з обручкою.

– Я хочу, щоб ти прожила зі мною все життя, – сказав він. – Я так скучив за тобою. За всі ці роки мені не зустрілася жодна жінка, здатна залишити такий слід в моєму сeрцi, як ти. Я дуже сильно кохаю тебе.

Читайте також: Нехай чоловік краще на заробітках сидить: “Це ви з батьком копійки складали, щоб дім збудувати, дітей вивчити. Я так не хочу”

– Ігоре, рідний. Я теж тебе кохаю. Скільки ж часу ми втратили далеко один від одного. Саме час надолужити згаяне.

Поцілунок закріпив їх стосунки. Цей день їм запам’ятався назавжди. Саме, він став початком тривалого і спільного життя. Тепер Марина стала вірити, що кожній людині доля підносить другий шанс. Головне – не втратити його.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram