Ще з дитинства я з нетерпінням чекаю справжнє кохання, дуже хочу бути коханою і кохати, хочу власний дім, чоловіка, хочу сім’ю.
Так мені лише 19 років, і зараз, мабуть, багато хто перестане читати, думаючи, що це підліткові фантазії. Тому хочу уточнити, я доросла, сформована людина, з 17 років живу сама, переїхала в інше місто, працюю, орендую квартиру і навчаюся в університеті на третьому році. З батьками постійно підтримую зв’язок через Інтернет. В університеті маю багато друзів і все йде добре. Але мені б дуже хотілося теплоти та турботи, щоб хтось чекав мене вдома після роботи, обіймав.
Ще з середньої школи не один хлопець, який мені подобався не відповів мені взаємністю. Я рідко закохувалася, а якщо це траплялося, то чекала довго. Наприклад в школі я була закоханою в хлопця майже 4 роки, в університеті 2 роки, і весь цей час просто мовчки спостерігала за ними, як вони зустрічалися з іншими дівчатами. Звичайно мені було дуже боляче і я плакала ночами в подушку.
Я спостерігаю, як навколо мене люди закохуються, починають зустрічатися, одружуються, мають теплі почуття і виглядають дуже щасливо! Я щиро радію за них і це змушує мене посміхатися. Я б дуже хотіла, щоб і я знайшла своє щастя також.
Часто чую, що казок не існує, але я й в хмарах не літаю. Робота-дім, у вихідні я подорожую, іноді ходжу в спортзал. Намагаюся вести здоровий спосіб життя. Кажуть, ще не час, які мої роки. Але так хочеться відчути себе коханою.
