Років 20 тому, навчаючись на третьому курсі, я без пам’яті закохався. Це 18-літній диво з великими очима і пухкими губами звали Аліною. Але для мене це була Клеопатра, Анджеліна Джолі і Вайнона Райдер в одній особі. Але що міг запропонувати їй бідний студент?
Я витрачав на неї всі свої гроші. Купував квіти і парфуми. А ще – щовечора приносив DVD-диски зі своєї особистої фільмотеки. Потім ми пили вино, закушували сиром і на ніч дивилися кіно.
«Що вона в житті бачила, крім любові на відео»? Ці слова зі старої пісні Володі Преснякова – до Аліни, як виявилося пізніше, не відносилися. У житті вона, очевидно, встигла побачити і зрозуміти багато чого – бо вже через два місяці була спіймана мною на зраді.
Моїм суперником виявився якийсь молодий бізнесмен з «малинових піджаків» – і тому протиставити йому я нічого не міг. Залишалося лише прийти до Аліни, побажати їй щастя в новому особистому житті і натякнути, що майже всю мою фільмотеку (яка перекочували на її полку в дзеркальній шафці) можна б і повернути.
– Повернути диски? – здивувалася вона. – З чого це я повинна повертати подарунки?
Пояснювати, що приносилися вони, взагалі-то, просто для спільного перегляду, я не став. Після чого сказав «Поки» – і пішов з її життя.
І ось недавно, зовсім випадково, знову на неї натрапив. Аліна була так само гарна, але сильно засмучена. І попросила пригостити її кавою з нагоди зустрічі. Відмовляти я не став – і через 15 хвилин дізнався, що вона вже тричі була заміжня, але всі ті люди виявилися «жмикрути». Хоча віджати у кожного з них по суду половину майна вона успішно змогла.
– А як у тебе справи? – запитала вона, вже вп’яте чи вшосте кидаючи погляд через прозоре скло кафе на мою «Мазду-6», що стояла на стоянці.
– Та так, як і раніше – відповів я. – Все так же захоплююся фільмами на DVD.
Після чого залишив на столі гроші, вибачився, сказав, що повинен бігти і поїхав. А, заводячи мотор, з посмішкою подумав: «Але ж добре, що я тоді відбувся лише дисками!»
