Не просто було сісти і почати записувати за своїми думками. Бо вони шниряють зі швидкістю поширення вірусу.
Може, тікають від нової пошесті – пандемії COVID-19.
Або почали метушитися, щоб не метушилися клієнти. Бо треба зреагувати і допомогти зреагувати здорОво іншим на нові події. Ох, як не любить це слово “зреагувати” моя Віра (подруга з Дніпра). Воно в неї викликає тілесну реакцію і буйну фантазію, натуралістичну, на щось воно їй схоже.
“Про всіх треба подбати, – казали вони.
“Форс-мажори – це моє”, – казала я (впевнено і з посмішкою).
Оголосили карантин. Запахло трохи смаженим.
Швидко міняю формати роботи – переходжу в онлайн, пропоную систему знижок, аби на відстані стати ближчою. Бо розумію, що кожному треба емоційна підтримка і кожен не впевнений у завтрашньому дні. Тим паче, кожен ламає голову про фінанси.
Я теж поламаю голову про це, але згодом. Не хочу думати про це сьогодні – подумаю про це завтра.
Я що – сьогодні Скарлет О’хара? А скільки нас таких Скарлет, які сьогодні не хочуть думати про завтра.
А як тих назвати, що сьогодні тривожаться про завтра? А таких чи не весь світ.
“Що відчуваєш?”, – запитувала я у клієнтів на сеансах ще вчора і ще в кабінеті.
Сьогодні свої відчуття осмислювати не доводиться.
Дії злагоджені, виважені. Весь час “живу в голові”, як ми психологи, любимо висловлюватися, у думках про інших. Ну, я ж не Мати Тереза, звідки така всесвітня турбота про інших? Подбати про кожного, іншим треба допомога. А, може, це і турбота про себе? Може, я теж так турбуюся про себе, турбуючись про інших?! Може. Попахує проекцією. Або ж просто професійне.
Помічала за собою, що у форс-мажорах я мобілізуюся. Навіть належу до тих людей, яким комфортно у незвичайних ситуаціях. Багато хто боїться або ніяковіє, що їм комфортно, коли іншим геть некомфортно.
Але в кожного свій комфорт.Некомфортний некомфорт може бути комфортним. Мінус на мінус дає плюс.
Умію розрулювати. Тут, напевно, головний секрет, що розрулюю в межах локалізованої проблеми. Не хапаюся одразу за глобальне вирішення. Від локального до глобального.
За день багато метушні, але в тій метушні багато було логіки.
Зловила у стрічці ФБ перед сном: “Посміхайся сьогодні. Плач завтра. Читати це щодня”. Хм.. Репост і лайк. Посміхнулася.
Раціо сьогодні переважило. Завтра може дійду до усвідомлених відчуттів? Ну, то завтра…
