Чого боїмося, те і відбувається.
Не дай, Боже, робити все самій.
Наразі – усе сама роблю. Навіть манікюр і той доводиться робити самій.
Звичайно, глузую трохи. Але саме під час цього “заніматєльного” процесу подумала про те, що в цьому житті варто не все робити самій. Не те, що би я раніше про це не розмірковувала, а просто зараз ця тема викристалізувалася.
Перетворилася із фону у фігуру. Наша, гештальтистська, термінологія.
З давніх часів люди об’єднувалися у племена, колективи, щоб виживати і розвиватися. Сама людина точно в полі не воїн.
Буду в межах навіть суспільної ізоляції, вичіпляти своїх людей і займатися справами, які формують колектив. Навіть дистанційно, онлайн.
Делегувати завдання іншим, утворювати свою команду.
Тема “я сама”, “я сам” – це вікова криза дитини 3 років. Застрягати в ній не варто. І не хочу.
Ще згадую одразу ретрофлексію – механізм переривання контакту, механізм самозахисту – роблю собі те, що хочу, щоб зробили інші.
От я багато зараз чого хочу, щоб мені зробили інші.
І хочеться ще більшого відчуття “я не сама”, слова “ми”.
Попередній день можна прочитати тут: Щоденник психологині на карантині: день 19. Свідомість викидає коники.
Автор – Антоніна Агілова, психолог. Ексклюзивно для Оsoblyva.com.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
