Щоденник психологині на карантині: день 6 Не треба більше, ніж треба

У магазинах має з’явитися менше продуктів, і не тому, що хом’яковий синдром – усі все розгрібають про запас.

Сьогодні розмірковувала про міру, про задоволення потреб, про Гегеля.

Чомусь згадала і про Віктора Дмитровича, який мені про Гегеля нагадав рік тому. Написала йому повідомлення, поцікавилася, як він.

“СЛБ. Цілую”, – відповідь гострого на розум, щедрого на гумор та позитивну енергію Віктора Дмитровича.

#Яжпсихолог. Тому маю уточнити, замість самій додумати.

– СЛБ – це слава Богу?

– Так точно.

Хух, ну добре.

Кинулося сьогодні в очі, що почала менше і рідше їсти. Ми на карантині менше рухаємося, витрачаємо менше енергії. Логічно, мабуть, і менше їсти, окрім тих, хто так сублімує свою тривогу – заїдає її.

Тому в магазинах має бути і менше продуктів. Не треба їх у тій кількості, як було раніше.

П’ю 2 літри води, їм після 14.00, вживаю омегу-3, вітамін Д-3, який уже вчені визначають, не як вітамін, а як прегормон. І багато чого у психічному і фізичному здоров’ї залежить від нього.

— Скільки людині треба?

—  Не більше, ніж треба.

Ми почуваємо себе погано і з’являються проблеми психічного характеру, коли чогось забагато або чогось замало.

Взяти таку емоцію, як дратування. Починають дратувати люди, коли чогось дають багато або багато не дають.

Трохи гумору додам.

Дивилася серіал “Спіймати кайдаша”, розсмішив діалог:

— Мотрю, ти свиням дала?

— Дала.

— А кролям?

— І кролям дала, корові дала, курям. Усім дала, окрім Вашого сина. Та й сьогодні йому не дам, бо падаю без сил.

Так-от, пригадую, як колись мене дратував хлопчина-мужчина (чому хлопчина-мужчина, бо у свої 50 поводився на 15, і виглядав на 35), який звертаючись до мене, переминався з ноги на ногу, щось собі бубонів, мямлив, усе робив повільніше на 24 години, ніж треба було мені.

Він, чесно кажучи, цим вибішував мене. Співпрацювали в одному проекті, де мені потрібна була від нього швидкість реакції, твердість слова і дія. Натомість було забагато того, чого мені було не потрібно.

Нам щоденно потрібно задовольняти потреби: фізичні, побутові, ментальні, душевні, емоційні. Отож на кону – задоволення потреб і міра.

Мої і не мої клієнти звертаються за допомогою, коли порушена міра у задоволенні потреб, коли чогось стає в їхньому житті забагато або замало. Наразі у нашому житті стало забагато вірусу, страху, замало – соціального життя.

Щоб зберегти міру в інформації і дотримати порцію щоденникових записів. Напишу про Гегеля завтра. Папір все стерпить. Але я проти терпіти. Тому до завтра, Гегелю.

Автор – Антоніна Агілова, психолог. Ексклюзивно для Оsoblyva.com.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!