Пішла на Нову пошту забрати подарунок із Львівської області.
Ішла пішки 1 годину. У вухах були airpods. Слухала аудіокнигу “Компас емоцій”.
Дійшла до пошти. Зайшла і вийшла без нічого. Лукавлю – вийшла з негативними емоціями.
На пошті не обслуговують без маски. Поруч три аптеки. У них масок – жодної.
Ні масок, ні посилки. Повернула іти назад, зайшла у парк. Присіла з негативними емоціями, встала з позитивними.
Отримавши відкоша і відчувши безвихідь, збурилися емоції, почала внутрішньо звинувачувати систему. Що, буцімто, зачароване коло: у аптеках масок немає, на Новій пошті без масок не обслуговують. Безсилля в мені почало зароджувати дитячий стан: обуритися, звинуватити інших, можливо заплакати і затупотіти ногами.
І тут я пригадую про фільтр емоцій. Поставила собі запитання: Тоня, ти зараз реагуєш із сили чи слабкості? Відповідь і усвідомлення не забарилися. Звісно, із безсилля. І такий простий, короткий, але дієвий метод поставив мене на ноги. Я встала із лавочки у парку і пішла вже з посмішкою на обличчі.
Бо хто мені винен, що я не взяла на себе відповідальність і не взяла маску, яка таки була вдома. А гіпотетично, якби не було в мене маски вдома, як так, чому не попіклувалася влада про те, щоб в аптеках були маски – це не конструктивно – говорити умовним способом, звинувачувати когось і відповідальність перекладати на інших. Історія не знає умовного способу.
Прийду на пошту завтра. Уже в масці. Київ великий – маски знайдуться. Треба просто пройти більше, ніж планувала.
За “дурною” головою – нема ногам спокою. Ох, ця народна мудрість.
Правила є правила.
Попередній день можна прочитати тут: Щоденник психологині на карантині: день 15. Усі ми маємо бути трохи переляканими, бо не бачити нам еволюції.
Автор – Антоніна Агілова, психолог. Ексклюзивно для Оsoblyva.com.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
