Щось мені не пощастило у коханні, закохалася я у гуляку ще того. І тут одна з колег, почала у мене чомусь випитувати, як у мене справи

Щось мені не пощастило у коханні, закохалася я у гуляку ще того. По довірчивості своїй чомусь все йому прощала. Пам’ятається, останньою краплею для мене стала одна дуже неприємна ситуація. Я прийшла до нього на роботу, щоб занести документи, які він забув вдома. І тут біля виходу якась дама кидається на мене з претензіями. Мовляв, чого ти до мого Сашка липнеш? «Тобі нічого не світить з ним, бо у нього є я!» Спочатку я нічого не зрозуміла, а потім мене аж скрутило: і від болю, і від образи, і від сміху. Ох, дівчинка. Мені він світить вже майже сім років спільного життя. Правда, він примудряється іноді «засвітити» таким як ти.

Надалі я дізналася, що у них вже близько місяця відносини і та дівчинка прекрасно знала, що у нього є цивільна дружина (вона просто не знала, що це саме я). І таке вже я пробачити не змогла. Мабуть, терпіння моє вже лопнуло, після досить пристойної низки його зрад, і я, зібравши речі, поїхала до матері.

Скажу так: переживала я всю цю ситуацію дуже болісно. Довго сиділа просто вдома, майже нікуди не виходила. На чоловіків дивитися взагалі не могла. Вони всі мене дратували. Я всіх вважала зрадниками і дуже поганими людьми. І часто думала для чого дівчата влізають у чиїсь стосунки, для чого все це роблять? Найчастіше  вони ж знають, що чоловік одружений або заручений.

А потім сталося те, що перевернуло мій світогляд. Працюю я в банку і одного разу до нас приїхали хлопці з іншого міста. Це був ніби як обмін досвідом. Поселили їх у готелі, який був прямо навпроти мого під’їзду. Так що роль провідника і відповідальність за приїжджих з чистою совістю звалили на мене. Я особливо-то і не була проти – це допомагало відволікатися від поганих думок.

Серед  них я відразу ж подружилася з одним чоловіком. Його поведінка була досить живою, яскравою і життєрадісною. Виглядав ж він молодо, і я була впевнена, що він навіть молодший за мене. На ділі виявилося, що йому 37 років, але це не заважало йому вести себе як дитина і випромінювати навколо себе позитивну енергію. Мабуть, саме тому моя зранена душа до нього потягнулася в пошуках чогось світлого. Звали цього чоловіка Григорій.

Ми відразу стали проводити час разом. Не розумію, як таке вийшло, але він, справді, почав витягати мене з того стану. Ні з ким мені не було так легко і безтурботно. І найголовніше, ми один одного розуміли з півслова. Могли, не змовляючись, зірватися з місця і побігти наввипередки до найближчого магазинчику. Навіть одночасно  робили замовлення у офіціантки, називаючи саме те, що нам обом подобається, і що хотілося б з’їсти нам двом.

По правді кажучи, спочатку я його сприймала суто як друга.  Пам’ятаю, що коли він відпустив мене зі своїх обіймів, я тут же глянула на його руку. Відмінно, кільця немає. І зав’язалося у нас… Ресторани, романтичні прогулянки, і неймовірні ночі. Я була готова кинутися за ним хоч на край світу. Я була настільки щаслива, що нарешті-то закохалася.

А потім я заглянула в його особисту справу і обімліла. Гриша був одружений. Більш того, коли я так невинно спитала про його особисте життя, Гриша все розповів. У нього дружина, і дві чарівні дочки. Випадково побачила фотографії. Дружина у нього просто красуня. Така худенька і витончена. А дочки – неймовірно чарівні, великі сірі очі і світленькі кучеряшки.

Ось навіть не знаю, від чого мені стало не по собі. Чи то від усвідомлення, що мене угараздило закохатися в одруженого. Гриша запропонував перервати відносини, хоч, як я зрозуміла, йому цього дуже не хотілося. Я чомусь зробила вигляд, що мені все одно. Це ж несерйозно. Ти погуляєш з дівчиною на стороні від дружини. А там розбіжимося і більше ніколи не перетнемося.

Ми продовжили свої зустрічі і спілкування. А я потихеньку закохувалася. Я не могла вже з легкістю робити вигляд, що мені плювати на всю цю ситуацію.Але з іншого боку я починала Гришу ненавидіти. Так як так можна? Ти одружений!

Пам’ятаю, що ще місяці два я так промаялася. Потім настав час цим хлопцям нас покинути. Проводжати хлопців я не стала, але причину цього вже, виявляється, всі  знали, а тому особливо мене ніхто не чіпав.

З тих пір пройшло вже місяців п’ять. Пам’ятаю, що перший час, я дивилася на його фото, всі думки були зайняті саме їм. І тут одна з колег, почала у мене чомусь випитувати, як у мене справи. Дзвонить чи Гриша? А що ти будеш робити тепер? А чи любиш ти його до сих пір? І тут я раптово усвідомила, що вся ця закоханість – це все нісенітниця. Нічого хорошого вона не принесе. Постарайтеся мене зрозуміти. Це було те саме дивне почуття, що підходить під опис «льоду і вогню».

Ти одружений! Навіщо ти спочатку так чутливо і так добре до мене ставився?  Навіщо ти погоджувався на дружнє спілкування в подальшому. Навіщо ти називав мене «рідна моя». Яка я тобі «рідна»? І вже точно не твоя. Тобі і не потрібно було, щоб я була твоєю. Знову ж «твоя» – це у тебе дружина. Навіщо тобі, будучи зайнятим, турбувати мене? Ти навіть не можеш уявити, як себе буде почувати твоя дружина, якщо дізнається про це? Ти взагалі про неї подумав?

Всі ці думки до сих пір в моїй голові. Я звинувачувала всіх навколо і все-таки в першу чергу себе. Я винна. Чому? Та тому що, я могла б це все зупинити ще на самому початку. Могла б, справді, заглянути в його особисту справу раніше.  І не було б ніяких романтичних прогулянок і неймовірних ночей. А тепер спогади про нього, тривожать душу до такого ступеня, що я готова на стінку лізти.

А чому я так переживаю, запитаєте ви? Було, та й нема. Але я не можу спокійно спати, що мені належить знову з ним зустрітися. Через довгий час. Вони тією ж компанією знову їдуть до нас. І я знаю, що він теж там буде. Я боюся, що не втримаюся і захочу знову з ним відносин. Знаю, що і він не відмовиться знову бути зі мною. Але я знаю, що це неправильно. І це все бентежить мене.

Фото pixabay.com