Любові Іванівні сорок дев’ять. У своєму телефоні вона вміла натискати тільки на дві кнопочки – червону і зелену. Вона вийшла заміж у дев’ятнадцять. Ще дітьми разом з майбутнім чоловіком вони поїхали вчитися в місто, і все життя були разом. Цей шлюб можна назвати ідеальним. Він вважає її дypeпою, вона тремтить від його мізків. Він не дає їй тринькати гроші, вона нишком робить від нього заначки. Він з човника ловить рибу, вона її смажить на багатті. Він любить випити, вона викликає йому швидку. У них двоє синів і двоє онуків. Вони ніколи не крутили романи на стороні. Що може зіпсувати ідилію? Вгадали – теща.
Мама стала старенька, засумувала і продала будиночок в селі. Виявилося, їй ще є, чому повчити свою дочку. Любов Іванівна почала нервувати і лаятися. Її чоловік сприймав тещу, як чужорідне тіло. Старенька заволоділа пультом від телевізора. Чоловік став затримуватися на роботі і потай бажав тещі yпокоїтись з миром.
У нього з’явився один притулок – гараж. А в гараж зараз заїжджають не тільки чоловіки, але і жінки, і пахнуть вони не бензином, а духами. Ці духи і пронюхала Любов Іванівна. Пронюхала, знизала плечима і зібралася вже в магазин за хлібом, але молоді співробітниці пояснили їй, що це означає. Спочатку Любов Іванівна підгляділа, як чоловік знімає блок зі свого телефону, потім придивилася до номерів. Один з них висвічується по десять разів за день. Вона подзвонила, відповів жіночий голос: «Зайчик, це ти?». Любов Іванна почала стеження.
Читайте також: За добру справу відповіли звинуваченнями в крадіжці. Вибачень я так і не почула
Вона ховалася за гаражами, вирахувала машину суперниці, стежила з таксі і переслідувала, знайшла будинок і квартиру, тікала з роботи на шпигунство, тут же біля під’їзду на лавочці знайшлася бабуся-шпигунка. Два рази на день бабулька дзвонила з донесеннями.
У призначений день провели операцію – Любов Іванівна застукала чоловіка на гарячому. Вона кидала у вікна поганої квартири камені, вона вибила двері, вчепилася суперниці в волосся і кинулася з кулаками на чоловіка. «Ти думав, Люба – дypa ?!», – кричала вона. «Покажи мені цю наволоч, яка тебе всьому вчить!», – розлютився чоловік. Старенька посібниця тихенько підслуховувала за своїми залізними дверима.
Любов Іванівна прийшла на роботу з синцем, але дивний блиск з’явився в її очах. До неї повернулася молодість, життя стало цікавим, схожим на детектив і мелодраму, як в юності, коли вона тікала від мами до чоловіка на побачення. Вона стала вбиратися і схудла аж на п’ятнадцять кілограм. Навіть в молодості вона не чула від свого чоловіка таких зізнань у любові, які прозвучали тепер, напередодні п’ятдесятиріччя в гаражі. Мамин будиночок в селі довелося викупити назад.
Звичайно, з часом ейфорія скінчилася. І тепер кожен раз, коли її чоловік стає сумним і роздратованим, Любов Іванівна каже собі: «Краще б я нічого цього не знала».
