Мені дуже не просто про це говорити, ще складніше усвідомлювати, що винна я сама, і більше звинувачувати мені нема кого.
Я нічого не змогла змінити, і навіть наступні роки у величезній вдячності та любові до чоловіка, нічого не змінили і не допомогли все забути.
Зовсім недавно я розлучилася. Мені 51 рік, у мене двоє дорослих дітей із колишнім чоловіком, і як мені здавалося до останнього часу дуже щасливе життя, мабуть, так я думала одна, а чоловік за усі ці роки забути нічого не зміг, хоч і пробачив.
Справа все в тому, що я, будучи молоденькою 22-річною дівчиною, пішла працювати, ми з чоловіком тоді лише відіграли весілля та розпочали наше сімейне життя. І ось на роботі я зустріла його, мого начальника.
Не писатиму всього, скажу коротко, що зраджувала і обманювала чоловіка протягом трьох тижнів, а потім все розкрилося.
Дружина начальника (так, він виявився одруженим), викрила нас і зробила все, щоб про все дізнався мій чоловік.
З начальником я усі стосунки обірвала, зрозуміла все, що накоїла, але від мене вже нічого не залежало. Чоловік дізнався, і просто мовчки зібрав речі і пішов.
Я намагалася з чоловіком побачитися, хотіла поговорити вибачитися за все, але чоловік зробив усе, щоб я більше не з’явилася в його житті, вся рідня і всі друзі просто стали стіною і не дали до нього навіть підійти.
Я досить складно все переживала всередині себе. Нічого не хотілося. Рідні і близькі стали за мене хвилюватись і якимось чином дали про це знати моєму чоловікові.
Якогось дня він все таки приїхав, і з того моменту ми почали все спочатку. Складно відновлювали наші стосунки. Ні про яку довіру та почуття з боку чоловіка не могло бути й мови.
Я все робила сама, все для нього, жила дихала щохвилини і секунду віддавала йому. За кілька років він і став йти до мене на зустріч, потім і зовсім був другий медовий місяць, пізніше як мені здавалося, наше життя налагодилося, і у нас появилися син і дочка.
Усі наступні роки жили дружною родиною. Так, звичайно, моя зрада не пройшла для нас без наслідків, але мені здавалося, що я робила все, щоб згладити для чоловіка наслідки свого вчинку.
І ось діти вже дорослі мають своє життя, свої сім’ї. Якось чоловік прийшов додому з роботи і сказав, що нам треба розійтися, я вивела його на відверту розмову, і він сказав, що пробачив, але забути так і не зміг.
Я для нього так і залишилася чужою, що нічого з цим він зробити не зміг, що й досі не вірить мені і завжди бачив і бачить зі мною іншого та навіть інших.
Жодні розмови з чоловіком не допомогли. Ми розлучилися, тихо та мирно, а діти були в невіданні. Ми як змогли, пояснили їм усі, приховавши головне.
І ось тепер я сама, і чоловік живе один. Як я не намагалася, а виправити нічого не змогла, тепер же шкодую, дуже шкодую про все.
