Жила-була сім’я. Наречена дочекалася нареченого з армії, закінчила інститут. Одружилися. Діти з’явилися з різницею в чотири роки. На роботу дружина так після вузу і не влаштувалася. Вирішила, що займається дітьми. Чоловік працював, забезпечував. Не шикарно, але прийнятно. Батьки дружини вийшли на пенсію, допомагали чим могли, але грошей було впритул.
На питання матері: – А хто тебе на пенсії годувати буде? Ти ж її не заробиш? Дочка (дружина) відповідала: – Діти будуть утримувати! – Так, багато ти нам допомагаєш? Іди, хоч трохи попрацюй!
Відповідати було нічого, але все одно дружина була впевнена, що чинить правильно, залишаючись вдома з дітьми на утриманні чоловіка. Чоловік займався обробкою квартир. Поступово з’явилися замовники зі столичної області, самого Києва. Благо, електричка ходить регулярно.
Спочатку чоловік став проводити одну-дві ночі за тиждень поза домом. Потім – повертатися тільки на вихідні. Аргумент – так дешевше, і за часом зручніше. Минуло кілька років. Діти підростали. Старший готувався закінчувати школу. І одного разу дружина прибігла до батьків – ой-ой, у чоловіка все дуже погано, його кинули, не заплатили за роботу, а він за матеріали повинен розрахуватися. Сума велика. Треба розрахуватися, інакше все буде дуже погано. Беремо кредит під заставу квартири. Тільки банк не дасть, якщо діти залишаться прописаними. Зареєструйте їх у себе?
Бабуся з дідом захвилювалися. Кинулися дізнаватися, що й до чого. Добре, не встигли нічого оформити. Їх зупинили родичі. Бо не стикуватися якісь деталі, наведені дружиною зі слів чоловіка. Ось що було далі: дружина пригальмувала з випискою дітей. Пішла сама дізнаватися про кредит. Звичайно, їй не давали. Та тільки і чоловікові теж відмовили. Можна було звертатися в інший банк, та дружина не стала.
А через кілька тижнів чоловік оголосив, що йде. Є у нього інше місце, де його чекають і люблять. І вся круговерть, мабуть, була затіяна для того лише, щоб розділити квартиру. Далі – розлучення. Житло у сім’ї єдине, розділити повноцінно не виходить, та ще діти неповнолітні. Пішов ні з чим.
Ось що особисто мене напружує: звичайно, дружина та ще розумниця – сіла з дітьми на шию чоловіка і ніжки звісила. Але ж він віз! Не подобалося – міг би раніше стукнути кулаком по столу – йди працювати, тим більше що її батьки його підтримали б. Але це не обговорювалося. А розділ, який не вийшов, був би обманом, який би все одно розкрився. А він тещу мамою називав, вони його за сина вважали – як би дивився в очі їм після?
Після розлучення дружина вийшла на роботу продавцем. Вища освіта без досвіду роботи не допомогла знайти краще місце. Син вступив до інституту, за його навчання платять дідусь з бабусею. Хто буде платити за навчання дочки, коли і вона закінчить школу, поки не зрозуміло.
Фото ілюстративне спеціально для Особлива
