Слід сказати, що Страсний тиждень – це вже особливий період церковного року, який не входить у період Великого Посту. Це особливий тиждень, сповнений особливих піснеспівів і молитов. Усі богослужіння цього тижня оплакують страждання (слов’янською “страсті”) і смеpть Сина Божого, тому і називається цей тиждень Страсним.
Як повинні себе поводити християни в Страсний тиждень? Як постити щодо їжі? Чи потрібно відмовлятись від перегляду телепередач, користування інтернетом, від крикливого чи нескромного одягу?
Читайте також:Про сповідь: Бог — милосердний і, коли людина падає, Він готовий їй допомогти підвестися
Як я вже згадував, Страсний тиждень – це час особливої молитви, особливого самозаглиблення, особливої зосередженості та роздумів над своїм життям. Чи правильне воно? Чи гідне високого імені християнина? Кожен із нас повинен задуматись над тим, чи не даремними для мене були страшні страждання і жорстока смерть Божого Сина? Тому і стан душі у цей тиждень – особливий.
У ці дні нам не потрібен ні інтернет, ні телевізор. У ці дні нам потрібні храм і молитва. І якщо ми постились весь піст, весь піст ми стримувались у їжі, розвагах, поведінці та зовнішності, то тим паче тепер, у дні найбільшої скорботи, піст повинен посилитись. Наша поведінка і зовнішність мають говорити: “За нас страждає і пoмирає Божий Син!”. Думаю, що коли ми перебуваємо біля смертного ложа чи біля гробу своїх рідних і близьких, то не будемо веселитись, радіти. А хто може бути ближчим до нас, ніж Сам Бог?
Весь Страсний тиждень, коли Христос наближався до своєї смерті на хресті, віруючі дотримуються найсуворішого посту.
У Страсний тиждень не можна співати, танцювати, необхідно ходити на служіння і максимально очиститися до світлого свята Великодня.
Кажуть, що деякі християни (зокрема і в монастирях) узагалі не говорять весь тиждень? Чому так? Чи варто дотримуватись мовчанки й мирянам, якщо вони мають таку нагоду?
Практика мовчання є досить древньою, її практикували багато монаших спільнот, особливо на Сході. Ця традиція мовчання, як вираження особливої задуми і скорботи, як можливість поговорити зі своєю совістю, зі своєю душею, не суперечить вченню Церкви і може практикуватись побожними християнами. Тим більше, що у Велику Суботу у храмах звучить особливий піснеспів, який виконується раз у році: “Нехай мовчить всяка плоть людська, нехай стоїть зі страхом і трепетом і ні про що земне не помишляє”.
Божого Сина, Який прийшов до Своїх творінь, убили. Бог зійшов у пекло. Найдраматичніша мить історії людства. Хіба тут потрібні якісь слова? У ці дні актуальний тільки над діалог із Богом.
