Павло звернувся до дружини з дивним проханням. Христина повинна була купити йому путівку на відпочинок та дати ще грошей на відпочинок. Три місяці тому він не зміг з нею поїхати разом, а тепер йому дали відпустку.
Христина дуже втомлювалася на роботі. Керувати великою компанією було непросто.
Недавнє розлучення з чоловіком Павлом і судові чвари з приводу поділу майна не залишали часу на відпочинок. Добре, що вдалося випровадити чоловіка з квартири й змінити замки.
Тепер за її відсутності він навіть не міг зайти туди. Ось тому він зараз і намагався забрати кожну ложку, вилку. Іноді здавалося, що він і меблі пиляти почне.
Нові позови дивували всіх. Колишня свекруха і то дивувалася дрібʼязковості сина, намагалася на нього вплинути, але нічого не могла зробити. Вона навіть Христині дзвонила, вибачалася, виправдовувалася.
– Вибач мені за нього. Нічого я не можу вдіяти. Він мене не розуміє.
– Нічого. Я впораюся. Живіть спокійно.
Розлучення назрівало давно, тільки Христина все відкладала. Останньою краплею була вимога чоловіка купити йому путівку на відпочинок.
Лариса мала купити її і дати йому грошей на відпочинок.
Адже три місяці тому він не зміг із нею поїхати, а тепер йому дали відпустку. Путівка тоді не зникла, її змогли швидко переоформити на свекруху.
Лариса все сплатила сама. Павло не дав жодної копійки. Навіщо він платитиме, якщо дружина працює у туристичному бізнесі? З цієї причини він і вимагав путівку.
Суперечка була величезна, навіть сусіди стукали у двері, почувши серед ночі галас Павла.
Сперечалися вони майже до ранку, Христина вже була готова поступитися, але на телефон чоловіка надійшло повідомлення.
Він не думаючи відкрив його і жінка, що лежала з ним поряд, встигла прочитати:
“Котику, твоя тебе відпустила? Хочу швидше грітися на сонечку…»
Суперечка продовжилася із новою силою. Павло виправдовувався, але факт був фактом. Чоловік рано-вранці виїхав… Ні, не на Мальдіви, не в Єгипет, а просто з речами на сходовий майданчик.
Прописаний він був у маленькій однокімнатній квартирі на околиці міста, яку здавав в оренду за копійки.
А ця квартира належала Христині, дісталася їй своєю працею ще до весілля. Ремонт у ній було зроблено повністю за її рахунок після того, як дочка вийшла заміж і поїхала. Меблі були частково нові, за які згодом і боровся Дмитро. Спільно нажите.
Дочка не могла вибрати на чий бік стати. Вона любила батьків і не могла навіть припустити такого. Просто не лізла.
Христина втомлена повернулася з роботи. Думки були прийняти душ, випити чашку чаю і лягти. Що вона й зробила. Очі заплющились і вона заснула. Телефон довго та наполегливо співав свою мелодію. Він і не думав здаватися.
– Алло, слухаю. Гудки у слухавці, і знову дзвінок. Година пізня майже північ.
– Говоріть.
– Христина? Христина Антонівна?
– Я. Хто це?
– Я ваша сестра Ганна. Батька не стало.
Зв’язок із батьком загубився п’ять років тому.
Звичайно, з родини він пішов давно, Христині тоді було шість років. З нею він спілкувався. Іноді вони навіть зустрічалися. Потім його нова родина переїхала і спілкування поменшало.
А потім він перестав навіть відповідати на її дзвінки. Може номер змінив, може, ще що. Христина переживала й шукала його. Вона вже давно стала дорослою.
Спілкування не було жодного, цілих п’ять років ні дзвінків, нічого.
– Я з приводу спадщини – сказала Ганна.
– Чому ви мені не повідомили про його відхід?
– Так вийшло. Не подумали про це, – сестра говорила нерішучим голосом.
– І чого ви хочете від мене? Мені нічого не треба. Я напишу відмову.
– Вам треба приїхати – сказала жінка.
– Ні, спробуй все розказати по телефону. Я маю роботу. Про відхід батька ви нічого не сказали, а тут я маю приїхати. З якого дива?
– Мама просила зателефонувати.
– І ви тільки зараз мені сказали про це. Я не можу приїхати, а відмову напишу.
– Ні, ні. Не треба відмовлятись. Приїжджайте. Адресу я скину.
Спадщина батька Христині була зовсім не потрібна. Дуже дивно, яка там може бути спадщина. Жінка вирішила з’їздити, хоч на могилку до батька сходить.
Через тиждень вона стояла біля будинку, де жив батько останнім часом.Вона постукала, відкрили одразу, наче чекали.
– Я Христина.
– Так, я знаю. Ганна зараз прийде, вона недалеко живе. Проходь. – відповіла старша жінка, яка була дружиною її батька.
– Ганна прийшла хвилин за десять.
Вона була років на шість молодша за Христину, через це тоді розлучення батьків і сталося. Зараз Христині сорок шість, отже, Ганні близько сорока. Ганна все життя прожила з батьком, а Христина була позбавлена цього. Для чого вона тут?
– Тут така справа… – почала жінка.
У Андрія, твого батька залишилося багато боргів. Якщо вступимо у спадок, то й борги нам дістануться. Так нам сказали.
– Все так, такий закон.- підтвердила Христина.
– Ми через це втратимо квартиру. Ось цю квартиру.- продовжила жінка.
– А де живе Ганна?
– Із чоловіком, у них кредит на житло.
– А це чия квартира? Навпіл була чи на трьох?
– На трьох.
– Ось і діліть третину, мені нічого не треба.
– Ганна твоя сестра. Допоможи погасити борги, нам їх не подужати.
– Ви пропонуєте мені борги взяти на себе?! Як ви додумалися до такого? -Здивувалася Христина.
– Батько казав, що ти добре влаштувалася, все маєш. Гроші, машина, квартира. Допоможи сестрі- говорячи, прохала жінка.
– У неї кредит, а значить, вона має житло.
– Як ти можеш покинути сестру. Адже це борги твого батька. У нас квартиру заберуть. Вона не може платити, та й я пенсіонерка.
Христина мовчала, звісно, не збиралася вона нічого платити. Які ще батькові борги? Але тут Ганна дістала кредитні договори, листи від банків.
– Навіщо і на що все це було взято? – здивовано спитала Христина.
– А хто ж знає? Його кредити. Він сам хотів до тебе по допомогу звернутися, але не встиг. Допоможеш?- спитала жінка.
Христина знову мовчала. У голові не вкладалося це дивне прохання. Борги батька – плати. А решту можеш просто залишити.
– Мені пора, треба все обміркувати. З’їздимо на кладовище? – сказала Христина.
– Як зробимо всі справи, так і поїдемо- відповіли майже одночасно жінка та зведена сестра Ганна.
Христина зняла номер в готелі, не ночувати ж у цих дивних людей. Завтра вона сама сходить до нотаріуса а потім на кладовище.
Боргів виявилося півмільйона, не так багато, могло бути більше. Якщо й ділити на двох, то по двісті п’ятдесят. Частка, яка підлягала поділу, була трохи більшою. Навіть якщо продати квартиру, можна купити нову, трохи менше.
Виплачувати борги по суду також можна. Варіанти є. Що ж тоді? Просто хочуть скинути борг на неї і жити на втіху? Ганна сестра, і її мати Христині зовсім ніхто.
А як придумали добре – борги батька, допоможи сестрі, сам просити хотів. Прямо виходить, що він заповів Христині віддати борг.
Могилку батька жінка знайшла швидко.
– Пробач, тату, не потрібна мені твоя спадщина, а тобі вже все одно, – Христина поставила букет гвоздик у вазу й пішла не озираючись.
Поїхала Христина не прощаючись, відмову написала, нехай вступають і у спадок, і у борги.
Вдома на неї ніхто не чекав, колишній чоловік нарешті заспокоївся. Чоловіки з її життя йдуть, але життя продовжується. Все погане йде, а добре попереду.
Увечері подзвонила дочка, обіцяла приїхати на вихідні. У неї були хороші новини, тільки от вона розповість усе потім..
Як вважаєте, правильно вчинила жінка, чи може все таки треба було поборотися за спадщину батька?
Віра Марійкова
