Своячку з роботи звільнили, за орендовану квартиру платити нічим стало. Дружина слізно благала: – Всього на місяць-другий, допомогти треба бідоласі! Вона роботу знайде, зніме собі що-небудь і з’їде.
Тиждень перша. Млинці на сніданок. Суп, друге і компот – на обід. Пироги чи піца на вечерю. З ранку до вечора по співбесідах бігає, коли тільки встигає?
Тиждень друга. Демо-режим скінчився. Заходить на кухню, позіхає, чухає пузо і питає: – Є що пожерти? Змітає все дочиста, знехотя збирається на співбесіду.
Тиждень третя. Не прийшла ночувати, пішла влаштовуватися на роботу в сукні дружини. В тій самій, яку: – Ну подивися як вона на мені сидить! Гріх не купити, ще й зі знижкою! Купив, півзарплати віддав. Рік плаття в шафі висіло, місце займало. Треба ж: в нагоді! Прийшла вранці, вся пом’ята. Гепнулася спати. Прийшли з роботи – красуня прочухалася. На відмову збігати за мінералкою скорчила незадоволене обличчя.
Тиждень четвертий. – Я знайшла роботу! Подумки станцював румбу. – Є одне але: мені потрібна машина. Якщо на автомобілі компанії, то копійки будуть виходити. У вас дві машини на двох, я буду працювати добу через дві, один день повозиш дружину на роботу сам. А я на машині сестри таксувати буду. Твою ж наліво! Дружина машину зажала, своячка відновила пошуки роботи. Частота походів на співбесіду, в порівнянні з першим тижнем, знизилася в п’ять разів.
Тиждень п’ятий. Ночувала у нас три ночі з семи. На туалетний папір грошей немає, зате недибала десь нову сумочку. Дружина охнула: – Яка краса! Купив точно таку ж. У передпокої стало дві однакові сумки. Баби ж. Переплутали: дружина зібралася на роботу без ключів від машини. Біля під’їзду помітила, повернулася.
Тиждень шостий. Дзвінки з пошуком роботи і оббиванням порогів різних організацій з резюме в зубах припинилися зовсім. Дом 2 віщав цілодобово. На прохання помити за собою тарілку, орала: – Я тобі не домробітниця! За спиною почалися шушукання: – Ну і чоловік у тебе! Посудомийку купити не може, ти ж жінка! Працюєш нарівні, по дому пурхаєш. А він? Експлуататор! Гнати його треба в шию!
Тиждень сьомий. Виїхав додому з роботи, дзвінок від «улюбленої» своячки: – заїдь в магазин, купи мені гігієнічні засоби. – Емм .. Подзвони своїй сестрі з таким проханням. – Вона і так втомлюється. Тобі що, важко? погоджуюся: – Важко. Приїхав, дружина вже вдома, втішає безробітну. На мене кинулася з порога: – Ти що, не міг в магазин заїхати? Ти навіщо мою сестру копійкою дорікає? Ти ж бачиш, в якому вона стані! Людині і так погано, а ти їй ще хамиш!
Тиждень восьмий. – Чоловіче, дай грошей, навіть на бензин немає. – Ти ж нещодавно зарплату отримала? – здивувався. – Ми сестрі костюм брючний купили. Вона хоче в банк на роботу влаштуватися. – Може, спочатку треба було влаштуватися, а потім одяг купувати? – ну логічно ж? – А на співбесіду вона в чому повинна йти? – Може, це її проблеми? – Права вона: ти – бездушний сухар! Тільки про себе думаєш! – Ти права. І зараз я тобі це доведу.
Іду у вітальню, відчиняю шафу, починаю збирати монатки своячки. – Ти що робиш? – верещить своячка. – Все, безкоштовний готель прикритий. Дуй до мами в Житомир. Речі зібрав за 15 хвилин, запропонував одягнутися самостійно, щоб уникнути попадання за поріг моєї квартири в домашньому одязі.
Істериці дружини було покладено край за допомогою шантажу: – Пішки будеш ходити, до своєї наступної зарплати!
Тиждень дев’ятий. Теща подзвонила. Сказала, що я завдав її сім’ї глибокої образи, і що ноги її в моєму домі не буде ніколи. Станцював румбу в реалі. Без перешіптувань і нацьковування своячки, повернулася моя нормальна дружина. Алілуя
Більше ніякої допомоги звільненим і обездомленим. Нехай на вокзалі кують, спокій моєї сім’ї важливіше.
Фото ілюстративне спеціально для Особлива
