Я стояла перед дзеркалом і намагалася зняти фату. Від його погляду у мене тремтіли руки і я навіть боялася подивитися в бік свого тепер уже чоловіка, не те що заговорити з ним. Його очі палали гнівом і я навіть почала боятися його.
– Якщо ти така хоробра, щоб дурити мене, всю мою родину і прийти в цей дім, то чого ще можна від тебе чекати, Маріє? – заговорив він зненацька крижаним тоном, від якого у мене мурахи побігли по всьому тілу. Бо для усіх інших я була Катериною, молодшою донькою з родини Скляренків.
З родиною Єгора, саме так звали чоловіка який сьогодні мені став законним, мої батьки домовилися про шлюб моєї рідної сестри, молодшої за мене на два роки. Вони планували видати її заміж за забезпеченого й успішного підприємця, а коли дізналися, що з ним трапилося недобре і тепер він прикутий до інвалідного візка, дуже пошкодували свою улюблену донечку. А мене не пожаліли, мене вони змусили вийти заміж замість моєї сестри.
Я то була розлучена і батьки вирішили, що мені немає чого втрачати вже в цьому житті, в 23 роки то. Так я сьогодні опинилася в дорогій весільній сукні поряд з чужим мені чоловіком, в чужому будинку. І він неочікувано назвав мене моїм справжнім іменем. Виявляється, він про все знає. Від цієї несподіванки у мене з рук випали шпильки для волосся і посипалися прямо на підлогу.
Я стояла і боялася глянути на нього, а потім, потупивши очі в підлогу, лише запитала: – “Якщо ти все знав, то чому допустив цей шлюб і все, що сьогодні відбулося?”
Єгор неймовірно розізлився, почав на мене кричати, що не дозволить так ганьбити свою родини і вимагав негайно покинути його будинок. А потім просто виштовхав мене за двері і зачинився в кімнаті. Я ненаважувалася шуміти в чужому будинку, боялася, що нашу сварку почують інші його мешканці і від безсилля просто сіла під дверима.
Я довго плакала від образи, і в першу чергу на батьків, що так вчинили зі мною. Так і просиділа цілу ніч зі своїми думками.
Зранку я почувала себе кепсько: чи то від втоми, чи то від стресу, чи від того, що замерзла вночі. До кімнати я увійшла лише тоді, коли Єгор разом зі своїм помічником поїхав на роботу. Я перевдяглася, прийняла ванну і прилягла відпочити. Не знаю як довго я спала, але прокинулася від того, що хтось зірвав з мене ковдру, це був Єгор. Він злісно глянув на мене і запитав, хто мені, “брудній жінці” (саме так він мене називав через те, що я була розлучена) дозволив спати в його ліжку. Він наказав мені негайно покинути його будинок інакше він викличе поліцію і звинуватить мене і всю мою родину в шахрайстві.
Я не могла цього дозволити, тому почала усіляко вмовляти його аби не виганяв мене, батьки всеодно не приймуть мене назад. Я так плакала і просила, що він дозволив мені залишитися рівно на три місяці, за умови, що потім за згодою ми розлучимося, типу для людського ока буде легенда, що ми не зійшлися, і тоді я піду, але не дозволив спати з ним в одному ліжку. Я погодилася. Тієї ж ночі я взяла ковдру і постелила собі на підлозі.
Так минуло два тижні, я була виснажена, а ще мене почала турбувати спина. Все ж таки спати на підлозі не дуже зручно. Я намагалася не потрапляти Єгору на очі, прокидалася, коли він уже йшов, а лягала спати ще до того, як він повертався, зазвичай це було пізно.
Одного дня Єгор повернувся з роботи набагато раніше звичайного. Я почула, що двері кімнати голосно грюкнули і поспішила звільнити йому ванну. Але лише встигла ступити крок, як посковзнулася і побачила чорні кола перед очима.
Отямилася я в лікарні, біля мене була якась незнайома жінка, яка сказала, що її найняв мій чоловік і оскільки я прокинулася, то вона має мене погодувати. Рисова каша на воді була зовсім не смачною, але я змусила себе зробити кілька ковтків. Потім ця жінка, яка представилася Мілою, покликала лікаря, той мене оглянув, сказав, що нічого серйозного не сталося і він за кілька днів випише мене додому.
Забирати мене з лікарні, як не дивно, приїхав Єгор зі своїм помічником, який був його правою рукою в офісі і допомагав пересуватися. Лікар не втримався і відчитав чоловіка, сказав, що той геть про мене не турбується, що мій організм дуже слабкий і виснажений, що я, ймовірно, дуже погано харчуюся і потрібно переглянути мій раціон.
А я дійсно їла раз в день, тільки на роботі в їдальні або щось перекушувала, вдома я не їла взагалі.
Повернувшись в нашу кімнату я не побачила ковдри на підлозі і запанікувала, бо ще три місяці не минуло і мені не було куди йти.
Тієї ночі я вперше нормально спала на ліжку, хоч і боялася поворушитися на самому краєчку, але це куди зручніше ніж на підлозі. Зранку я вперше поснідала в цьому будинку, та ж сама Міла мені приготувала їжу на прохання Єгора. А ввечері ми вперше з ним заговорили одне до одного.
Це була не казка і не було все фантастично і красиво у нас. Але його будинок я не покинула. Ми ще з пів року притиралися одне до одного, вчилися домовлятися і знаходити спільну мову. Ще два роки я усіляко підтримувала чоловіка аби він зміг стати на ноги, і то був теж не легкий для нас період. А зараз ми чекаємо сина.
