– Розлучатися зібралася наша Свєта! – зітхає п’ятдесятилітня Ольга Валентинівна. – Сидить в декреті, дитині рік і два місяці, до саду ще, як до місяця, грошей немає, житла, природно, теж. Чоловік її не влаштовує! Лінивий, безініціативний, не допомагає по дому, дитиною не займається. Приходить з роботи і лягає на диван з телефоном. Не про таке життя вона мріяла!
Світлані, доньці Ольги Валентинівни, двадцять шість років, рік тому вона вийшла заміж. Весілля як такого не було – наречену під розписку на кілька годин відпустили в РАЦС з відділення пологового будинку. Ольга Валентинівна була не в захваті ні від шлюбу цього, ні взагалі від швидкої появи онука, дуже просила дочку подумати, чи треба це, але хто б її слухав.
Молоді орендували квартиру, яку відмивала і приводила в порядок перед появою малюка Ольга Валентинівна. Ну а хто ще б став це робити? Світлані з шостого місяця лікарі прописали суворий постільний режим. Молодий чоловік намивати сантехніку і підклеювати шпалери не рвався, а свати і зовсім самоусунулися від того, що відбувається. Промайнули пару раз за весь цей час на горизонті і все.
Купувати все необхідне для дитини теж довелося Ользі Валентинівні з чоловіком.
– Свєтка лікарі говорили – раніше народиш, готуйся! – розповідає Ольга Валентинівна. – Я дивлюся, восьмий місяць на носі, а у них ще ні пелюшки, ні сорочечки. Чоловікові кажу, знаєш що, поїхали, візьмемо мінімально необхідне, щоб було про всяк випадок. По парі сліпіків, кофтинок, комплект на виписку. Все одно стане в нагоді, зайвим не буде. А там вже потім вони визначаться і те, що ще потрібно, докуплять самі …
Дива в черговий раз не відбулося. Ольга Валентинівна з чоловіком взяли дійсно мінімальний набір речей, в розрахунку на те, що Світлана потім докупить, але … Докуповувати придане довелося дідові з бабусею вже в поспіху після народження онука, коли з’ясувалося, що у малюка є тільки те, що купили тоді «на про всяк випадок »…
Коляску, ванночку, стілець для годування, автокрісло, щоб возити дитину в машині, пеленальний стіл купували теж батьки Свєти. І до сих пір на дочку і внука у них йдуть пристойні суми – благо, що обидва поки працюють, не пенсіонери, і ці витрати не вибивають з колії.
– Взуваємо, одягаємо і Свєтку, і дитину, а що робити! – зітхає Ольга Валентинівна. – На одну зарплату живуть, та ще за оренду платять. А зарплата у зятя не те щоб сильно велика. Тільки на прокорм.
І з дитиною Ольга Валентинівна час від часу допомагає – правда, набагато менше, ніж, напевно, хотілося б дочкі. Все-таки вони з чоловіком працюють, можуть підключитися тільки у вихідні. До того ж дитина ще маленька, без мами надовго не залишається. А Світлана, відчувається, страшенно втомилася. Дитина цілий день кудись лізе, падає, вивчає світ, за ним потрібно дивитися і ходити по п’ятах.
Чоловік приходить ввечері і сідає відпочивати. Дитину йому можна нав’язати тільки під загрозою скандалу і ненадовго – наприклад, щоб помити посуд або прийняти душ. І то в дев’яти випадках з десяти домивається Світлана вже під стукіт у двері і ниття чоловіка: «Ну ти скоро? Ти де там? Давай швидше!”
– Навіщо взагалі такий чоловік? – злиться Світлана. – Ні грошей від нього, ні допомоги, ні участі. Самій і то простіше! Тим більше, одна не залишуся: у мене батьки є! Я ж не сирота. У разі чого, допоможуть! Приблизно так вона і заявила Ользі Валентинівні днями.
– А я, чесно кажучи, вже втомилася допомагати! – зітхає Ольга Валентинівна. – Тепер мало того що гроші вкладати потрібно буде, так ще і ввечері після роботи з дитиною сидіти. Проживаючи в одній квартирі, все одно доведеться! З іншого боку, ну не вижену ж я дочку з онуком на вулицю … Вона ж таки не сирота, дійсно!
У складній ситуації треба допомагати … Як вважаєте, є шанс повернути дочку з небес на землю, дати зрозуміти, що вона вже виросла, і мама з татом їй більше не зобов’язані? Як бути? Що думаєте?
Фото ілюстративне з вільних джерел
