День народження Люськи припав на вечір неділі, і тому Ляльці довелося заночувати. І те, якихось п’ятнадцять кілометрів від столиці, а ось тобі і природа, і чисте повітря… якраз біля бетонки, за шумозахисним екраном.
На все це й клюнула подруга, коли наважилася продати свою міську квартиру.
Відваливши більшу частину від вирученої суми на перший внесок за квартиру в елітному комплексі для синочка, на рештки вона купила собі в ближньому передмісті халупку зі шматком землі, сподіваючись трохи пізніше знести все це і звести розкішну заміську резиденцію.
Благо, статус вимагав: Люська із сином очолювали досить розкручену фірму, яка торгує добротними бадами. Ну, а поки що зручності в її перспективній нерухомості були так собі.
Сяк-так сполоснувшись під душем, що ледь лився, Лялька спробувала помити і голову, але вода в накопичувальному баку зрадливо закінчилася.
– Ой, не проблема! – Заспокоїла подругу Люся. — На цей випадок у мене завжди під рукою наш новий продукт — роликовий дезодорант «Запах жінки». Я завжди їм перед відвідуванням податкової мажусь. Та будь я хоч із віником на голові та в куфайці — працює! Так що не журись, дарую! Ось так мажемо пульсуючі точки на шиї і на зап’ястях, і-оп-ля! Хто тут у нас найкрасивіша і найпрекрасніша?
Сперечатись із Люською було марно, та й час підтискав. Нагваздавшись сумнівним засобом, Лялька абияк уклала несвіжий зачісон і рвонула до електрички.
— І творить же Господь таких прекрасних жінок!
Ляльку пройняло аж до п’ят, і вона, не вірячи своїм вухам, обернулася на голос… Там, на самій вершині зустрічного ескалатора, сяяв захопленням безхатько!
І слова ці були звернені саме до Ляльки, бо окрім неї в цей час там уже нікого й бути не могло.
Так, Лялька безнадійно запізнилася на роботу, але не засмутилася, а зателефонувала арт-директору та відпросилася до обіду. Для того щоб зайти в першу перукарню, що попалася, яку ще треба було знайти. Цього району Лялька зовсім не знала. До того ж вірилося в силу чудо-засобу Люськи ще не зовсім.
Біля метро до Ляльки кинулася досить літня і дуже пошарпана людина-сендвіч, що великими літерами закликає піти в перукарню, щойно відкриту за рогом. Кинувся, зиркнув з-за рекламного щита та так у ноги Ляльці і повалився, причитаючи: — Ні, не може бути, мабуть, я сплю! Дівчино, ви так чарівні, що я не вірю своїм очам! І вам неодмінно треба в нашу перукарню, бо лише сьогодні найкрасивішим жінкам гарантований подарунок!
Вона мимоволі пригальмувала… та невже й справді діє «Запах жінки»?
А «сендвіч» вже дуже розхвалював принади нової цирюльні, щедро пересипаючи їх хитромудрими компліментами на адресу Ляльки.
Липневий ранок, запльована площа перед метро, цей дядько, що вперто вгвинчує в мозок впевненість у її чарівності і… безладний бек-вокал лоточниць з пиріжками і дешевим ганчір’ям, мовляв, гарна, така гарна, купи, купи, купи… Тільки тобі поступимося в ціні, підходь, гуляй на все!
— Гарна, я зараз подзвоню кому треба, і тобі дадуть десятивідсоткову знижку, — заспівав, теж переходячи на ти, живий рекламний щит… і дістав із кишені… не мобільний, ні, а картонну довгасту коробку.
Ляльці здалося, що вона божеволіє, але дядько не став дзвонити по коробці, він просто простяг її остовпілій «красуні» зі словами: «На це теж тобі знижка десять відсотків, за красу твою, мила! Еліксир “Кінське серце”. Візьми матері, остання! Бачу по очах твоїх, що це їй треба! Двісті років буде жити, зуб даю! А не купиш, собі не пробачиш!»
Щоб тільки відстав, Лялька купила у нього і цей «мобільний» і знижковий талончик взяла на перукарню.
Вже відходячи від зазивали, вона почула, як той бубонів комусь, чи в трубку стільникового, чи в чергову останню коробку з «Кінським серцем», мовляв, зустрічайте “нерозумну” і про мої десять відсотків не забувайте.