Як мене на старості літ занесло до Іспанії, думаю тепер навіщо це все мені було, краще б сиділа в Україні.
А почалося все з того, що моя донька вийшла заміж за іспанця.
А познайомилися вони в інтернеті, довго спілкувалися, потім він приїхав по роботі в Україну.
І не задовго запропонував вийти заміж. Їй на той час було вже 32 роки, як то кажуть давно пора заміж.
Ось і погодилась. Виглядав Він дуже пристойним, і надійним чоловіком.
Коли телефонувала я до неї розказувала що дуже добре живуть, купили будинок, обоє працюють.
І недавно розказала мені новину що чекає дитину, постійно запрошувала в гості.
Та я все не могла відважитись поїхати. Та після вторгнення в Україну, вибору в мене не залишилось, поїхала до дочки.
Спочатку все було добре, появилась дитина, я допомагала, готувала, прибирала.
Та моєму зятю все щось не подобається.
То неправильно прибираю, то за дитиною не так дивлюсь. І взагалі я бачу що моя присутність його дратує.
Це ще добре, що я не розумію іспанської, а то бачу він недобре про мене відзивається.
Не знаю що робити, повернутись в Україну не можу, так як будинку вже немає.
І тут залишатись не можу, відчуваю себе непотрібною.
Що мені робити?
Автор: Оксана
Історія написана спеціально для osoblyva.сom
