Наша єдина донька Єлизавета виходить заміж. Хлопець непоганий такий, батьки, наші майбутні свати, начебто теж. Я настільки була зайнята приготуванням столу, що геть не помітила зміни в поведінці чоловіка, оскільки На Різдво до нас прийшли старости. З батьками нареченого ми домовилися, що весілля робитимемо в липні, але мій чоловік чомусь наполягав на тому, що не варто так довго тягнути. Мовляв, відразу по Великодню можна гуляти весілля. То ж з датою ми не оприділилися
Чому чоловік так поспішав, я зрозуміла коли гості пішли.
Я прибирала з столу, чоловік попросив мене присісти, сказав, що нам треба поговорити. А потім сказав мені, що у нього давно є друга. Він їй пообіцяв, що залишить сім’ю, коли донька вийде заміж. А тепер його Ніна чекає дитину, тому все треба прискорити. Я мовчала, бо від несподіванки у мене ніби щось в горлі застряло.
Ми з чоловіком познайомилися в 2000 році. Ігор був бізнесменом, а я закінчила якраз університет. Закоханість один в одного привела до весілля. Через рік у нас народилася донька. Я сиділа в декреті, а Ігор продовжував налагоджувати бізнес, активно працював. У ті складні часи наша молода сім’я жила, як на гойдалці: то все дуже добре в матеріальному плані, то все дуже погано.
Коли з грошима проблем не було, Ігор любив пожити «на повну котушку», я здогадувалася, що до всього цього додавалися, швидше за все, і інші жінки. Тим більше, непрямих доказів було достатньо. Але я любила чоловіка і терпіла. Мені не хотілося залишатися одній, адже дитині потрібен батько, та й на роботу я так і не вийшла офіційно після декрету, займалася лише шиттям на замовлення на дому. Коли дочка підросла, у нас все більш-менш стабілізувалося.
Але сам чоловік, який звик уже до розгульного життя, кращим не став, у нього було якесь своє окреме, нікому невідоме життя. Але щоб зберегти сім’ю, я намагалася не помічати цього усього. Я думала, що з часом чоловік зміниться, адже ми вже теж не молоді – мені 43 роки, чоловікові 48.
І тут такий сюрприз – у чоловіка є інша, і скоро буде дитина. Повернути чоловіка немає змісту, він уже все вирішив. Мені пообіцяв залишити будинок, доньці він подарує на весілля квартиру.
Тепер я розумію, що залишуся в цьому будинку зовсім одна. Навіть вставати вранці не буде для чого, готувати не буде для кого, що ж я робитиму… Як жити так? Розумію, що тепер нарешті настав час мені починати працювати
В якійсь мірі я сама винна, адже я бачила, що щось не так, але чекала… Раніше я намагалася цікавитися, але він віджартовувався і говорив, що мені не треба знати все цього, так я і зовсім перестала щось питати. У нас нічого спільного, ми давно нікуди не ходили разом, спали по різних кімнатах.
Зараз, коли мені нема на що відволіктися, мене це дуже дратує. Я відчуваю себе абсолютно нікому не потрібною, адже донька коли вийде заміж, їй теж буде не до мене.
Мені потрібно почати нове життя, я планую відкрити своє ательє, але що з цього вийде – не знаю. Доньці ми домовилися поки нічого не говорити, щоб не псувати їй свято.
А мені як з цим усім жити? Як робити вигляд, що нічого не сталося. І головне, як налаштувати себе на позитив у всій цій ситуації, адже у мене зовсім опустилися руки
