У Велику Середу в останній раз відбувається Літургія Передосвячених Дарів і востаннє читається молитва преподобного Єфрема Сирина з поклонами. Поклони припиняються до свята П’ятидесятниці (будуть відбуватися тільки перед Плащаницею).
У вівторок і середу відбувається багато розмов. Суперечка і навіть сварка з фарисеями, саддукеями, книжниками; пророцтво про руйнування Храму і Єрусалиму; пророцтво про Хрест, не почуте учнями; помазання, коли жінка (Марія в одному варіанті) обтирає Його ноги своїм волоссям. І, нарешті, Іудина зрада. Якщо вважати, що все це відбувається у вівторок, то виходить, що середа в євангелістів випадає. Мені це здається маловірогідним. Я думаю, що події ці сталися у вівторок і середу; але у своєму описі євангелісти все-таки ставлять усе в один день, який можна назвати вівторком-середою.
Суперечка з фарисеями
У всіх чотирьох Євангеліях, коли мова заходить про опонентів з кола єврейського народу (єдиний опонент не з їхнього кола – Пилат) – це звичайно фарисеї, саддукеї, книжники, первосвященики, старійшини. Що можна сказати про цих людей?
Фарисеї. Це слово в нас абсолютно відірвалося від свого історичного значення і стало означати “лицеміри”. Дійсно Господь вимовляє кілька разів: “Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри“, як єдине словосполучення. Але Він має на увазі не те, що лицемірство – характерна властивість фарисеїв, а то, що серед них зустрічаються лицеміри і от для них – “горе”. Саме по собі фарисейство не припускає лицемірства. Це круг благочестивої інтелігенції, який ніколи не був чисельним, але завжди був дуже впливовим. Щоб бути фарисеєм, треба було мати дуже хорошу освіту. Вони ставили собі завдання жити у світі, як у Храмі, і їх визначальна особливість була в тому, що вони прагнули вдома їсти ритуально чисту їжу і в стані ритуальної чистоти, омиваючи руки, начебто всі вони були священиками і прийшли в Храм.
При слабкому знайомстві з єврейською релігією нам здається, що це стосується всіх. Що всі євреї їдять кошерну їжу чистими руками і не їдять трефову (не кошерну). Але тоді, до 70 року I століття, більшість людей були селянами. І, як це властиво селянському народові, вони приходили в Храм, приносили жертви, очищалися, а вдома жили по-іншому. В одному єврейському переказі фарисей-учень ділиться своїм горем: він ретельно готував спільну трапезу, щоб прийшов мудрець і провів бесіду, почитав з ними Писання. Усе мало бути ритуально чистим. Ритуально чиста скатертина, ритуально чистий посуд, ритуально чисті гості і члени сім’ї. Організація такого роду заходу дуже складна, бідна людина присвятила їй півроку. І тут – приїжджає тесть із села і привозить смаженого поросята в подарунок. Яка вже тут ритуальна чистота! Довелося все відміняти, відкликати запрошення. Збиток був жaхливий, але не можна ж сказати тестеві “забирайся геть зі своїм поросям”.
Про що свідчить цей уривок? Про те, що загальна свідомість народу була не особливо релігійною. Отже фарисеї були найблагочестивіші люди свого часу, найрозумніші, найосвіченіші, найвідданіші Богові. І завдання їх було найгідніше, яке може бути – те, що ми називаємо зараз “збереженням благочестивих церковних устоїв”. Чому ж Господь постійно полемізує саме з цими людьми? Звідки їх ненависть до Нього? На перше питання я б відповіла так: з ними Христу було про що розмовляти. У них були питання, вони могли запитувати і слухати, тоді як інші чекали тільки зцілень і допомоги. А ненависть пояснюється тим, що фарисеям було що втрачати. Тим, хто і так не дотримується ритуальної чистоти, не важливо, що Він відміняє ритуальну чистоту, кажучи: “Немитими руками їсти – не оскверняє людину” (Мф. 15:20).
Фарисеї і саддукеї випробовують Ісуса, Джеймс Тіссо
Саддукеї – зовсім інші люди. У вівторок-середу саддукеї глумливо запитують Христа про те, як виконується Закон, коли жінка повинна по черзі вийти заміж за шістьох братів померлого бездітним чоловіка і чиєю вона буде дружиною після воскресіння, якщо всі сім братів помруть бездітними (Мф. 22:24-28). Чому таке безглузде питання? Бо вони не вірять у воскресіння. Саддукеї зосередили свою увагу на Храмі. Майже всі саддукеї були священиками (але не всі священики були саддукеями, священики були і фарисеями і звичайними людьми). Їхня головна ідея була в тому, що те, що відбувається в Храмі – от єдине, що важливо. Поза Храмом нехай люди роблять що завгодно. Нехай ходять на голові, нехай їдять свинину, аби приходили в Храм і там очищалися, аби в Храмі приносилися жертви. Деякі з них з цієї причини під час юдейської війни стали колабораціоністами, щоб зберегти Храм, але слід сказати, що в той час, коли Храм руйнували, більшість з них його не покинули.
Вони разом з сім’ями залишилися в Храмі, що горів. Упродовж багатьох і багатьох поколінь первосвященики походили тільки з декількох дуже багатих і знатних саддукейських сімей. Тому ми бачимо таку дивність, що є первосвященик Каяфа, а є його тесть – теж первосвященик – Анна (це не жіноче ім’я, а переклад імені Ханан, Ананія). Річ у тому, що римляни весь час зміщували первосвящеників і призначали нових за принципом “розділяй і володарюй”. Як тільки людина освоїлася, у неї з’явилися зв’язки, вона міцно сидить, її потрібно прибрати. На плечі первосвященика лягала вся тяжкість взаємодії з Римом.
Храмова варта
У момент узяття Ісуса Христа під варту на сцені з’являється ще одна категорія осіб, яка так само непомітно зникає. Це начальники храмової варти та їх помічники. Це тодішні спецслужби, люди, які значною мірою проводили римську політику. І я вважаю, що саме вони відповідальні за страту Ісуса. Адже фарисеї не мали жодних формальних посад, це була чиста “інтелігенція”. Усі дивності арешту і суду, про які ми зараз говоримо, я думаю, пояснюються тим, що арешт був проведений храмовою вартою. У колишніх радянських термінах – старостою, який дружить з уповноваженим.
Якщо пам’ятаєте, у радянські роки на чолі церковної двадцятки стояла людина, яка була як би віруючою, з віруючої сім’ї. Але всі знали, що її роль – доносити, хто хрестився, хто вінчався, що священик сказав і так далі. Староста був провідником рішень виконкому чи прямо КДБ. Ось це і є начальник храмової варти, тільки в набагато більшому масштабі, як ви розумієте, оскільки Храм був один.
Автор: Ганна Шмаїна-Великанова
