— Терміново оформи повернення одягу. У Максима великий кредит, його треба закрити, — сказала свекруха. Тільки вона ще не знала, скільки грошей на себе витрачає її син і як дійшло до таких боргів.
Момент, коли я зрозуміла, що більше не впізнаю себе в дзеркалі, став переломним. Відображення показувало змучену жінку зі згаслими очима, в якій насилу вгадувалася та впевнена в собі дівчина, що ще недавно підкорювала чоловічі серця однією лише усмішкою. Щось кардинально змінилося в моєму житті, і це «щось» мало ім’я Максим. Але про все по порядку.
Наші стосунки починалися як казка. Максим умів бути чарівним кавалером — букети з’являлися ніби з повітря, вечері в дорогих закладах змінювали одна одну, подарунки сипалися як із рогу достатку. Я купалася в цьому потоці уваги, не підозрюючи, що за романтичним фасадом ховаються фінансові проблеми. Лише після реєстрації шлюбу з’ясувалося, що розкішна церемонія була оплачена банківськими кредитами, а не власними заощадженнями нареченого.
— Тепер жодних таємниць між нами! — урочисто пообіцяв Максим, коли я висловила невдоволення його скритністю.
Якою наївною я була, повіривши цим словам! Обіцянка розчинилася швидше за цукор у гарячому чаї. Про нові позики я дізнавалася не від чоловіка, а з телефонних дзвінків колекторів і листів кредитних організацій.
Максим володів унікальним талантом — перетворювати гроші на повітря. Щойно кошти з’являлися в його кишені, як вони миттєво зникали: на розваги з приятелями, дорогий одяг, останні моделі гаджетів, щедрі частування в ресторанах. Серед товаришів він славився душею компанії й безкорисливим другом, але ніхто не здогадувався, якою ціною оплачувалася ця репутація.
Поступово все фінансове навантаження лягло на мої плечі. Зарплата Максима рідко доходила до сімейної скарбниці — вона танула по дорозі додому в барах і магазинах. Коли власні кошти закінчувалися, у хід ішли кредитні картки та короткострокові позики під грабіжницькі відсотки. Погашати ці борги доводилося мені, хоча мій заробіток був вельми скромним. Орендна плата за житло, комунальні послуги, продукти харчування — все це висмоктувало з бюджету останні крихти. Про покупки для себе залишалося тільки мріяти.
Якби зміни відбулися різко, я негайно подала б заяву про розлучення. Але деградація відбувалася повільно, і я не помітила, як опинилася в пастці крайньої нужди.
Весілля було справді чудовим, але лише потім я дізналася правду — всі витрати покривалися банківськими позиками. Тоді це не викликало в мене сильного занепокоєння — багато молодих пар позичають гроші на святкування. Дратувала тільки брехня Максима.
Звісно, порожні клятви не змінили його поведінки. Інформацію про нові зобов’язання я отримувала від фінансових установ, а не від чоловіка. З’ясування стосунків закінчувалися безплідними обіцянками виправитися, але наступного місяця сценарій повторювався.
Я спробувала знайти союзника в особі свекрухи — Катерини Миколаївни. Однак моя тривога була зустрінута в багнети.
— Мій син чудово заробляє і здатний забезпечити сім’ю! — обурювалася вона. — На що ти скаржишся? Хіба не живеш у достатку?
— Який достаток? — не витримала я. — За пів року сімейного життя я не купила собі навіть простої блузки, тому що ваш син марнотрат! Я оплачую житло, купую їжу, а він практично не бере участі в сімейному бюджеті!
— Годі вигадувати! — грубо обірвала мене Катерина Миколаївна. — Якщо Максим не обсипає тебе діамантами і не возить на Мальдіви, це не означає, що він не вкладається в сім’ю! Не відволікай мене своєю балаканиною, у мене вечеря на плиті!
Мені не потрібні були коштовності та екзотичні подорожі. Я мріяла про просте, спокійне життя без необхідності рахувати кожну копійку, без доношування затертих до дірок речей, з можливістю іноді побалувати себе дрібницями. Натомість, поки Максим веселився з друзями в клубах, я пропадала на роботі, а вдома готувала вечерю з найдешевших продуктів.
Спочатку я навіть припустила, що чоловік витрачає гроші на коханок. Але з’ясувалося — жодних сторонніх жінок немає, він просто живе на широку ногу, ні в чому собі не відмовляючи. І навіщо йому хтось інший, якщо він закоханий у себе? Біля дзеркала він проводив більше часу, ніж я. Втім, мені й не треба було довго красуватися перед відображенням — нової косметики немає, засобів для укладання немає, кремів немає. Вмилася, зачесала коси і на роботу.
— Вибач, Інно, але заміжжя тобі не личить, — сказала якось колега.
— Що ти маєш на увазі? — здивувалася я.
— Кажу прямо… виглядаєш набагато старшою за свої роки. Втомлена, занедбана… Я це кажу не щоб тебе образити, ти ж розумієш… Просто не можу зрозуміти, куди зникла та життєрадісна красуня, яка сяяла на корпоративах. Завжди тобі заздрила — по-доброму — тому, як приголомшливо ти виглядала. Чоловік забороняє за собою доглядати?
Зізнатися у відсутності грошей на догляд за собою було надто соромно, тому я збрехала про ревнощі чоловіка. Чоловіки вважають, що жінка приходить у світ красивою і підтягнутою, не розуміючи, що це потребує значних вкладень. Вкладень, які мені не було чим оплатити. Навіть манікюр робити перестала — просто підстригала й підпилювала нігті вдома.
Шафи ломилися від модних вбрань — Максимових вбрань. Він часто запрошував мене скласти компанію в клубах, ресторанах, на різних заходах, тобто не намагався відпочивати окремо. Але я сама відмовлялася від цих пропозицій. Подумки підраховуючи майбутні витрати, я розуміла — такі борги буде важко погасити, і нас можуть виселити з квартири. Мимовільні задоволення не вартували подібних ризиків.
Звісно, я не мовчала. Звичайні суперечки переросли в справжні сварки. Я буквально плакала, отримуючи черговий дзвінок з вимогою погасити заборгованість. Максим вважав мою реакцію неадекватною.
— Це всього лише гроші, — філософствував він. — Навіщо їх заробляти, якщо не витрачати?
— А на що ми будемо жити, коли ти знову оплатиш вечерю всій своїй компанії? — казала я. — Мені готувати нема з чого, мені вдягнути нічого!
— Ніхто тобі не забороняє купувати нові речі! Купуй, що завгодно, потім розрахуємося!
— Коли це «потім»?! Коли нас виженуть на вулицю за несплату?
Періодично телефонувала Катерина Миколаївна з вимогами припинити зводити сварками її дорогоцінного сина.
— Залиш його в спокої! — обурювалася свекруха. — Складається враження, що ти вийшла заміж винятково для того, щоб його діставати!
— Це він мені життя не дає! — заперечувала я. — Хіба ви не бачите, як погано стоять наші справи?
— У вас усе чудово! Максим щасливий, чому ти вдаєш із себе нещасну?
— Тому що я втомилася! Він пропадає у клубах, а я повинна його утримувати на свою зарплату. Як ви його виховували? Ви ж не багатії, а Максим поводиться як звиклий до розкоші принц.
— Я виховувала його нормально, — обурювалася Катерина Миколаївна. — А от твої батьки погано тебе виховали, раз ти дозволяєш собі так розмовляти зі старшими! Скоро доведеш його до ручки! Невгамовна ти, все тобі спокою немає.
Ці звинувачення не сприяли моєму душевному спокою. Я стала нервовою й дратівливою через постійну втому, сварки з Максимом і претензії його матері, яка вперто не бажала помічати проблем. Те, що чоловік з будь-якого приводу біг скаржитися мамі, теж виводило мене.
І от одного разу терпіння моє луснуло, і я вирушила в магазин за курткою. До цього я доношувала стару куртку, куплену задовго до весілля. Річ була зношена, потерта, готова розвалитися будь-якої миті. Але іншої не було, тому я носила її місяць за місяцем. Нарешті я вирішила — час витратитися на себе і купити якісну річ, оскільки невідомо, коли трапиться наступна можливість.
Куртка коштувала не так уже й дорого — Максим витрачав більше. Повернувшись додому, я повісила покупку на гачок, а стару куртку викинула. Максим негайно помітив обновку.
— Що це таке? — спитав він, влетівши на кухню з моєю новою курткою в руках.
— Невже не бачиш? — відповіла я.
— Бачу, але ти при здоровому глузді? У мене стільки боргів — які куртки?
Про борги я чула вперше — як зазвичай. Скільки ж він винен цього разу? Я знизала плечима і забрала в нього куртку.
— Ти ж сам казав, що я можу купувати все, що захочу, а потім розрахуємося, — отруйно нагадала я.
— Я казав це рік тому! Не можна витрачатися на нові речі, коли на нас висять такі борги!
— У тебе борги, — поправила я. — Цю куртку я купила на свою зарплату. Гроші на їжу відкладені, оренда оплачена. А з боргами розбирайся самостійно, набридло за тебе платити. Ніби я в нашій сім’ї чоловік, а ти — примхлива принцеса, не здатна контролювати свої витрати.
Останнім часом Максим отримував усе менше. На підприємстві почалися труднощі, зарплати скоротили. Шукати нове місце роботи він не поспішав, але й помірковувати апетити не збирався. Мабуть, так і накопичився цей величезний борг, яким він тепер мене лякав.
— Іди геть, — сказала я, не намагаючись пом’якшити тон. Максим остаточно вивів мене з себе черговим раптовим боргом. — Заважаєш готувати.
— Ось як ти про чоловіка дбаєш, — процідив Максим.
— Можу не дбати, — відповіла я. — Будь-якої миті можеш подати на розлучення.
В очах Максима майнуло нерозуміння. Мабуть, крихти розуму в його голові все-таки були, раз він миттєво прорахував наслідки. Хто буде його годувати, хто стане платити за житло, хто допоможе з боргами? Вочевидь не кохана матуся з її скромним бюджетом.
— Та кому ти будеш потрібна після розлучення, — випалив він. — Виглядаєш… не дуже.
Я відреагувала спокійно:
— Буду жити сама — зможу витрачати гроші на себе, а не на тебе. Такою мене зробив ти.
Раніше Максим ніколи не дозволяв собі подібних висловлювань. Мабуть, із позиками він ускочив конкретно, от і почав дратуватися на порожньому місці.
Вважаю питання вичерпаним. За два роки шлюбу я вперше дозволила собі покупку, а скільки грошей промотав Максим — не злічити. Навіть приблизно не хочу знати витрачені ним суми, не рахуючи відсотків за боргами, які просто пішли стороннім людям.
Увечері зателефонувала Катерина Миколаївна. Навіть не привіталася, одразу почала тиснути.
— Терміново оформи повернення одягу. У Максима великий кредит, його треба закрити, — сказала свекруха.
— Може, мені ще щось продати, щоб синочку було чим розплатитися? — спитала я. — Виплачуйте його борги самі, мені все одно.
— Ти його дружина! — обурилася Катерина Миколаївна. — Поки в мого сина труднощі, ти вирішила обновки купувати? Не накупила ще чогось, поки Максимко не бачить? Витратила всю зарплату, а його залишила без засобів на існування?
Я не стала нічого відповідати і просто завершила розмову. Не уявляю, як спілкуватися з такими неадекватними людьми. Та й чи є сенс щось пояснювати? Вона вперто стоїть на своєму й не розуміє, кого виростила.
Я сіла за кухонний стіл і замислилася. Максим знову поскаржився матері — цього разу про мою покупку. А за собою він нічого не помічає і вважає свій спосіб життя правильним. Довго я буду це терпіти? Два роки минуло, а я навіть не намагаюся вирватися з цієї сім’ї. Як він так підкорив мене, як обплутав, що я зовсім забула про себе й поставила на перше місце його потреби?
— Максе, — покликала я.
— Що? — спитав невдоволений чоловік. — Образила мою матір й задоволена?
— Іду від тебе, Максе. Скаржишся матері, як маленький хлопчик, тягнеш із мене гроші, поводишся не як чоловік, а як… навіть не казатиму, як. Розбирайся сам.
— Я так і знав, що ти вирішила мене кинути! Мама попереджала, що ти на це здатна.
Обурившись, Максим вискочив із квартири — то чи прогулятися, то чи знову до мами скаржитися. Але мене це більше не хвилювало, нехай обговорюють мене хоч до ранку. Навіть добре, що пішов — не буде провокувати чергову сварку.
Пощастило, що витратила всього два роки життя, а не десять чи п’ятнадцять. І дітей у нас немає. Не хочеться й думати, в якій злиднях ми б тоді існували. Довелося б забути про квартиру й переїхати до Катерини Миколаївни, а вона перетворила б моє життя на пекло. Вона давно пропонувала переїхати до неї, але я категорично відмовлялася. Ще довелося б утримувати двох, а не тільки чоловіка-ледаря.
Зібравши сумку, я зупинилася в дверях і востаннє оглянула житло, де провела два роки. На щастя, договір оренди оформлений не на мене, тому претензій до мене не буде. Не знаю, що робити з боргами Максима — чи звільнить мене розлучення від цих зобов’язань? Потрібно порадитися з юристом і все з’ясувати. Але навіть якщо не звільнить — впораюся. Виплачу половину і забуду, як страшний сон. Нехай ці гроші стануть платою за мою недоречну терплячість.
До батьків я приїхала пізно ввечері — вони зустріли мене з обіймами. Коли я розповіла їм усе, про що мовчала раніше, вони просто сторопіли. А Максим ще кілька тижнів розривав мій телефон дзвінками й засипав повідомленнями з вимогами повернутися. Важко йому буде — звик до хорошого життя, але без мене не потягне. Нема на що продукти купувати, нічим за квартиру платити. Я знала, що його рахунки арештовані, нехай викручується як хоче.
