— Я постійно живу у страху. Що буде, якщо я наберу ці кілька зайвих кілограмів? Він же казав, що йому не подобаються жінки з округлими формами. Я вже навіть не пам’ятаю, коли востаннє носила щось, що мені подобається. Олесь завжди вибирає мені одяг, але тільки вузькі сукні та туфлі на підборах. Він каже, що так я виглядаю стрункіше.
Але що буде, якщо я одного дня вдягну зручні джинси або светр? Якщо він побачить, що я більше не дотримуюся його стандартів? Я так боюся втратити його, але жити так далі просто нестерпно. Я не впізнаю себе. Я не знаю, що мені робити, — міркувала Софія.
Олена йшла по торговому центру у чудовому настрої. Була субота і цей ранок вона вирішила присвятити лише собі. Вона мала багато часу, щоб спокійно походити по магазинах, можливо, купити собі щось нове й зазирнути до кав’ярні, щоб насолодитися ароматною кавою. Раптом, серед натовпу вона побачила знайоме обличчя.
— Софія? Привіт! — вигукнула подруга. — Скільки років не бачилися! Як ти?
Жінці здалося, що Олена виглядає трохи дивно. Джинси й светр, якраз той самий, який вона собі так давно хотіла. Проте жінка вчасно зупинилася, згадавши свої підбори та незручну сукню, яка була їй на розмір менша. Вона сказала:
— Привіт, подругj, давно не бачились, правда. Як твої справи?
— Та добре все! Слухай, якщо маєш час, то пішли на каву. Я знаю тут одну чудову кав’ярню, — запропонувала Олена.
— Звісно! Давно вже нікуди не виходила, буде добре трохи посидіти, — відповіла Софія і вони направились до затишного закладу.
Через кілька хвилин подруги вже сиділи за столиком у кав’ярні. Олена щасливо вибирала собі десерт, кидаючи оком на різноманітні тістечка.
— А ти взагалі солодке не їси? — здивовано запитала вона, коли помітила, що Софія нічого не замовляє, крім кави без цукру. — Тут смачні десерти й не такі вже й калорійні.
Софія зітхнула й сумно опустила очі.
— Ти не розумієш, — тихо сказала вона. — У мене два зайвих кілограми. Отут, над ременем… Як це назвати?
Олена нахилилась уперед, роздивляючись Софію, але тільки злегка усміхнулася.
— Назвати це можна твоїм тілом. Таким, яким воно є. Слухай, я теж намагаюся не набирати зайву вагу, але ти — людина, а не ідеальна лялька. Всі ми маємо якісь недоліки й це нормально. Ти маєш гарний виглядаєш, не переймайся так через це!
Софія ще більше засумувала, знову опустивши очі.
— Ти не розумієш. Мій чоловік каже, що я повна. Він постійно натякає, що я маю важити 52 кілограми. А зараз я важу 55. І це для нього — катастрофа.
Олена ошелешено подивилася на неї.
— Соню, слухай, це просто смішно! Ти важиш всього 55 кілограмів. Це ж чудова вага, для твого зросту! Чому він так тобі говорить? Ти повинна почуватися добре у своєму тілі, незалежно від того, що хто каже!
— Олесь завжди був таким. Він вимагає від мене виглядати ідеально. Він навіть купує мені одяг, який я не люблю, лише тому, що він так вирішив. Каже, що я маю слідкувати за собою більше, тому що вже не така, як була раніше. І тепер, я постійно на дієтах, намагаюся відповідати його вимогам, але… Я просто виснажена.
Олена була вражена цим зізнанням.
— Це взагалі ненормально, Соню! Слухай, зробимо так. Ми зараз замовимо, що хочемо. Бо ти заслуговуєш на те, щоб насолоджуватися життям. А після цього ми підемо у магазин. І купимо тобі нові джинси. На розмір більше, щоб ти почувалася комфортно. Ти точно влізеш у них і не будеш так мучити себе.
Софія сумно всміхнулася й ніби погодилася. Дівчата замовили десерт, випили каву, поговорили про старі добрі часи. Здавалося, що після тієї зустрічі все налагодилося. Але через тиждень Олена побачила новий допис Софії у соцмережі: “Ура! 52 кілограми! Нарешті досягла своєї мети! І дякую новій суперефективній дієті!”
Олені стало сумно. Вона не могла повірити, що Софія знову піддалася цим нереалістичним очікуванням, замість того щоб прийняти себе і своє тіло таким, яким воно є. Вона розуміла, що не можна змінити людину, яка настільки захоплена гонитвою за ідеалами, нав’язаними кимось іншим.
Минуло ще кілька тижнів. Олена помітила, що Софія рідше публікує фото і ще рідше виходить на контакт. Того вечора, коли вони випадково зустрілися, Олена думала, що їй вдалося хоча б трохи підтримати подругу, але тепер стало ясно, що цей тиск на Софію з боку чоловіка лише збільшився.
Якось вони знову зустрілися на вулиці. Софія була ще худішою, ніж раніше, її обличчя виглядало змарнілим, а очі — втомленими.
— Привіт, Олено, — тихо промовила вона, ніби вибачаючись.
— Соню, що з тобою? Ти виглядаєш виснаженою!
Софія лише знизала плечима.
— Це все дієта. Олесь дуже радий, що я скинула вагу. Але я більше не можу. Постійно відчуваю втому й слабкість. Але якщо я не триматиму себе у формі, він знову почне мені докоряти.
Олена підійшла ближче й взяла подругу за руку.
— Соню, це не життя. Ти не можеш жертвувати своїм здоров’ям заради чиїхось примх. Подумай про себе. Якщо він тебе не цінує таку, якою ти є, то, може, настав час переглянути ваші стосунки?
Софія заплакала. Вона довго стримувала свої емоції, але тепер, коли Олена її підтримала, усе вийшло назовні.
— Я не знаю, як мені бути. Я так боюся втратити його, адже відразу залишусь на вулиці. Ми давно продали мою квартиру й переїхали у власний будинок за містом, чоловік мені машину подарував, але вона на нього записана, а ще, він мені заявив, що зробить пластику. Я вже не можу більше так жити, але у мене більше нікого з рідних немає. Всі давно за кордоном і навіть на гостину не кличуть, — схлипуючи, зізналася вона.
— Тобі доведеться зробити вибір, – сказала подруга. – Головне, щоб ти собі не нашкодила.
Софія була у роздумах. Вона боялася залишити чоловіка, а життя з ним здавалося їй нестерпним. Вона довго вагалася у виборі, але вирішила залишитися з коханим.
Дописи дівчини з’являлись все рідше, а потім і зовсім сторінку заблокували. Тільки через два місяці Олена помітила невеликий допис на сторінці Олеся, у якому був зображений вінок з квітів та напис: “Ти старалася для мене, але не справилася. Мені шкода, але життя продовжується”. Напевно, він знайде собі нову дівчину для випробування високих стандартів моди, але за Софію залишиться непокараним.
