fbpx

Тільки-но вона вийшла за поріг, співробітниці взялися ту саму ситуацію обговорювати

– Андріаночко, ти якась бліда сьогодні. Іди додому, відпочинь, – начальниця схилилася над столом молодої вродливої жінки, всміхаючись

– Усе добре, Галино Сергіївно. Я в нормі, справді, – усміхнулася у відповідь Андріана.

– Не сперечайся, – жартівливо посварила її начальниця. – Іди, йди. Робота – не вовк, ти ж знаєш. Користуйся можливістю!

– Усе, переконали. – Андріана засміялася, швидко вимкнула комп’ютер і склала папери на столі.

Це вже не вперше жінку відпускали, чи то пак випихали, трохи раніше з роботи, бо ж усі розуміли, яка в неї ситуація. Але тільки-но вона вийшла за поріг, співробітниці із псевдо-співчуттям на обличчі й пліткарськими нотками в голосі взялися ту саму ситуацію обговорювати.- Яке нещастя… А такі ж молоді, а вона ж так усіх завжди підбадьорювала, а сама в чому опинилася… Ай-ай-ай…

Андріана йшла й підбирала собі музику в МР3-плеєрі. Його, до речі, подарував чоловік десь одразу після їхнього весілля. Аж не вірилося, що вже кілька років минуло. Вони ж досі такі закохані, а плеєр чомусь виглядає таким уже поторсаним і затертим…

Читайте також: Телефон продовжував настирливо дзвонити. Тоня таки схилилася над ним, щоби дізнатися, кому вона раптом стала настільки потрібною

Маленький щасливий спостерігач за часом, який непомітно минає, це точно. Молода жінка подумки створювала під кожну мелодію танець: свій із коханим чоловіком. Насправді, вони давно вже не танцювали разом. Після аварії він довго лежав у лікарні, а тепер ходив на милицях. Проте це не заважало їм, лежачи на маленькому дивані і їхній найманій квартирці, піднімати догори руки й танцювати пальцями. І це не заважало їй мріяти.

Світ, який ставив питання і приховував відповіді. Заплутаний. Їй збиралася на язиці гіркота, хотілося гарячого й солодкого-солодкого какао і круасанів – неодмінно круасанів із полуницями, бо це був єдиний смак, який повертав її в щасливе, безтурботне, майже французьке літо. Задзвонив телефон. Олена саме повернулася з подорожі й телефонувала Андріані.

– Як ви? – Голос Олени був якийсь обвітрений, трішки різкий і, тим не менше, рідний і приємний.

– Андріано, я точно знаю, що ви сильні й усе подолаєте. Але як ваші позивачі, не вгамувалися?- Ой, Оленко. Хто ж угамується – вони або виб’ють із нас гроші або ми доведемо правду і їм нічого не залишиться, як визнати поразку. Вони не здадуться так просто, допоки не буде остаточного вироку. Нам ніяких претензій не висувають поки, але вже готують якісь документи й вимагають грошей… І ми не знаємо, за що братися…

– Ох, хай лишень спробують вас пальцем зачепити.

– Сталевий голос Олени набирав шуму, мабуть, океанського. – Я розкажу своєму знайомому тайфуну – ми з ним потоваришували, то він їм дахи позриває! – спробувала пожартувати Олена.

– Та ні, не треба аж так. Усе в нас уладнається.

– Давай увечері зустрінемося за чаєм?

Андріана прийшла додому й тихо відчинила двері. Олег не зустрів її гучним привітаннями, мабуть, спав. Жінка беззвучно роззулася і навшпиньки пройшла до спальні – коханий лежав, згорнувшись калачиком, лише зламана нога була випростувана. Його чоло було спітнілим, а губи – міцно стиснутими. Напевне, йому щось боліло. Андріана поклала руку чоловікові на голову й почала пальцями перебирати волосся.Олег не прокинувся, лише легенько порухався. Але від того руху його обличчя раптом скривилося, і він важко застогнав.

– Олежику, сонечко, я тут, що з тобою? Тобі щось болить? Ось водичка, попий! – жінка стала навколішки біля ліжка і простягла коханому склянку з мінералкою, що стояла на ослінчику.Але Олег продовжував важко стогнати і попросив викликати «швидку».

За півгодини в двері подзвонили.Тоді все відбувалося дуже швидко – крики, носилки, якісь указівки, штурхання.Олега везли на операцію. Як виявилося, у нього були пошкоджені внутрішні органи – але, складаючи поламану ногу, лікарі не додумалися зробити рентген, і так і відпустили пацієнта додому.

Жінка плакала й молилася.А потім почала дякувати: що у неї є цей чоловік, що він вижив у тій страшній аварії, що вони зараз разом, і що начальниця відпустила Андріану раніше, і що в них залишаються шанси… І що все неодмінно буде добре.

За матеріалами “Теплі історії до кави” Надійки Гербіш

You cannot copy content of this page