“Тьоть Люб, мамі погано, допоможіть викликати лікаря”: А потім Юркової мами не стало, а татова друга дружина була проти чужих дітей

Юрчикових батьків я знала давно, ще з інститутських часів. Ірка, його мама, була найкрасивішою дівчиною на нашому курсі, багато за нею хлопців впадало, а вибрала вона самого скромного Сашку. Як закінчили, пішли працювати: він – інженером на авіаційний завод, вона залишилася викладати в інституті. Підкзбиравши грошей, зіграли весілля. Взагалі то жили не погано, але в орендованій квартирі, тому з дітьми не поспішали.

Невдовзі не стало Іркиной бабусі, онукі вона залишила свою трикімнатну квартиру, так пара переїхала в наш будинок.

Наші двері були навпроти, часто то я, то Іришка забігали одна до одної. Потім ми почали дружити сім’ями. Тут Іра зaвaгiтніла і наpoдила здорового здорованя-хлопчиська. Малюка назвали Юрою, в честь діда.

Замість того, щоб радіти довгоочікуваному сину, Сашка зібрав речі і пішов з сім’ї. Я звичайно в чужі справи не лізла, але чоловік якось заїкнувся, що інша у нього з’явилася, молода дівчина, ось він і пішов.

Залишилася Ірка з малюком на руках. Юра був неспокійний, крикливий, важко було спочатку їй з ним. Після роботи я забігала, побавити, де обід приготувати, попрасувати пелюшки.

– Ну що ти Любо, своїх справ немає чи що? – питала сусідка.

– Ти лягай відпочинь, поки Юра спить, он в дзеркало подивись, синці на пів обличчя від недосипу.

Так і жили, малюк підростав, я дивилася на щасливі Іркіни очі, і раділа про себе, у нас з чоловіком дітей не було, після двох невдалих вaгiтностей, мені заборонили наpoджувати, інакше все могло б закінчиться плачевно для мене.

Юркові було два, коли Іра раптом не з того ні з сього почала вuпuвати.

Спочатку трохи, потім по наростаючій, бувало йшла в довгі загули.

Хлопчика в такі дні я забирала собі.

– Що знову? – питав чоловік, приходячи після роботи і бачачи дитинy у нас.

– Ну Юр давай збирайся, погода чудова, пішли м’яч поганяємо на майданчику.

Андрій завжди мріяв про сина, тому спілкування з сусідським хлопчиком для нього було завжди в радість. У вихідні він забирав його в парк, кататися на атракціонах, їсти піцу. Куди тільки вони не їздили: в планетарій, дитячий ляльковий театр, на концерти і виставки.

Одного разу Юрка назвав чоловіка татом. Той від щастя навіть розплакався, але поправив – дядько Андрій.

В ту ніч я майже не спала. Перевертаючись, в голову лізли якісь думки. Остаточно прокинувшись від напівдрімоти, я зрозуміла в чому справа. За стінкою у Іри плакав Юра, його голос я не могла ні з яким іншим переплутати!

Я швидко одяглася, подивилася на годинник, було п’ята ранку.

– Щось сталося у Ірки напевно, піду сходжу, дізнаюся.

Двері були відчинені, побачивши мене, Юра кинувся з телефоном назустріч.

– Тьоть Люб, мамі погано, допоможіть викликати лікаря

Дозвонівшсь до швидкої, кинулася з кімнати до Іри, вона, вся бліда лежала на ліжку, важко дихаючи.

– Любо, спасибі, що прийшла.

– Зараз приїде лікар, Ір, потерпи, все буде добре. Юру поки відправлю до Андрія.

Швидка забрала сусідку в лікарню, потрібно повне обстеження і спостереження.

За хлопчиком зголосилася дивитися далека родичка Іри, але робила вона це крізь пальці, майже нічого не купувала з продуктів, готувала хіба що кашу зранку і омлет ввечері.

– Тьоть Люб, почастуєте хлібцем, – почула я, обертаюся – Юрка стоїть.

– Здрастуй Юра, підемо до мене зайдеш, я тобі борщу свіжого наллю, пиріжками пригощу.

Уже вдома нагодувавши хлопчика, дізналася, що жінка та другий день не з’являється вдома. Холодильник порожній. Лише трохи сухарів і черствий хліб – ось і всі продуктові запаси.

– Так не можна, треба щось робити, – сказала я чоловікові ввечері.

– Давай поки до себе візьмемо хлопця, а час покаже, що далі буде.

Так і зробили.

Іра пролежала в лікарні місяць, потім її відправили до обласного центру на опеpaцію. У підсумку, серце не витримало, не стало Юриної мами.

– Не можна було їй пити, – сказав чоловік – я Сашку бачив, питав чи забере він сина.

– І що відповів?

Читайте також: Прийомна донька виявилась рідною

– Ні, у них своїх двоє, та й дружина проти чужої дитини.

– Як же так, син же рідний. Андрій, а нам дозволять його усиновити, як ти думаєш?

– Давай завтра і дізнаємося!

З тих пір минуло кілька років, ми з чоловіком усиновили хлопчика. Довго довелося бігати по інстанціях, але кінцевий результат коштував наших зусиль. У нас тепер чудова, дружна сім’я! Цього року Юра пішов у перший клас. А тепер ще одна новина – я все таки зaвaгiтніла, через місяць на світ має з’явитися довгоочікувана донечка, вірю, що все пройде добре, інакше ну ніяк не можна!

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram