У нас найдовший декрет і найзапекліші суперечки про те, навіщо він потрібен. Пропозиція про роботу – вічні муки. З одного боку, дитина нервує, навіть якщо ви відійшли всього на хвилину, з іншого – весь світ працює, іншого шансу може й не бути, а навколо все закликає не перетворюватися в курочку-квочку, бо «кому ви потрібні після трьох років декрету»?
І якщо десь утискають працюючих мам, то повірте, гноблять і непрацюючих. Мами неправі завжди, це відомо кожному, хто хоч раз в житті заходив на дитячий майданчик або в інтернет.
Я теж читала про те, що все можливо: поєднувати роботу в офісі, дитину до трьох років і душевне здоров’я. Але десь має бути розповідь і того, хто не зміг. Я не змогла вийти на повноцінну роботу в офіс, хоча у мене був приголомшливий шанс зробити це.
Кілька років тому я їхала на співбесіду і спочатку була дуже натхненна можливістю опинитися в світі людей. Я недавно народила першу дитину і спокуса повернутися в колишнє знайоме офісне життя з лякаючим новим (де я, відомо, стала найгіршою матір’ю в світі) був, звичайно, неймовірно великий.
Знову фарбуватися вранці! Може, навіть надіти туфлі на підборах. Говорити з людьми старше п’яти місяців і не зменшувально-пестливо! До кільцевої лінії метро було дуже весело. Підстрибуючи від хвилювання, я поспішала в світ ділових людей та відчувала неймовірний приплив сил. Перед самою будівлею бізнес-центру мені зателефонувала бабуся, яка залишилася вдома з онукою. Швидко розповівши, що вони вже пообідали, вона збиралася прощатися і додала: «О, уявляєш, вона взяла ложку і намагалася їсти сама. Так смішно!”.
Так смішно! Вона взяла ложку. Жодного разу до цього Вероніка не намагалася водити ложкою по тарілці, хоча багато її ровесників вже робили це, і я хвилювалася. А тут вона взяла ложку, але я не бачила. Я піднялася по сходах і пройшла ту співбесіду. На щастя, мене не взяли.
Можливо тому, що по блузці потекли молочні розводи, хоча я начебто перестала годувати. Можливо тому, що я з розгубленим виглядом думала про ложку. Можливо тому, що не кожен придатний для роботи, коли по будинку хтось робить свої перші кроки, говорить перші слова, їсть свій перший банан і сміється своїм першим усвідомленим сміхом (не над вашим жартом).
Читайте також: «Ой, та я вісім абopтів зробила! Мені, знаєте, простіше абopт зробити, ніж зуб вирвати!»
Я прийшла додому і змінила пункт в резюме – «тільки вдома». І жодного разу не пошкодувала про це, хоча за останні п’ять років одягла туфлі на підборах три рази і всі три рази впала, коли мчала відібрати у дітей кішку, вбрану в ляльковий чепчик або вимикати воду, тому що дочка вирішила влаштувати в раковині море, запускаючи туди замість рибок мої контактні лінзи.
Але я відмовилася від вигідної пропозиції по роботі не тому, що мені було соромно її прийняти, я поважаю працюючих мам. Більш того, я знаю, що для багатьох робота в декреті – це необхідність. Мені було не соромно, мені було шкода.
Шкода того часу, який я витратила б на пробки і метро, а могла б – на те, щоб обіймати сонного малюка. Тому що не минуло й чотирьох років, як цей малюк повісив на двері табличку з вимогою стукати. Шкода першого сирка і першого печива, навіть таку дрібницю. Я могла, звичайно, подарувати дитині «30 ефективних хвилин», як радять психологи, але що таке 30 хвилин для однорічної дитини? Мама – це весь світ для нього, і це ненадовго. Ви пробували жити 30 хвилин в день?
Я вирішила вийти на іншу роботу. Проектну, тимчасово. На три роки. Вийти на найскладнішу роботу в світі – бути зі своєю дитиною. Щоб прийняти будь-яке рішення треба знати всі «за» і «проти». Чому я за цей жaxливий, неможливо довгий декрет?
1. Насправді, практично неможливо брати маленьку дитину в офіс. З імовірністю 99% він не дасть вам працювати або провести нараду. Він буде повзати по підлозі, їсти скріпки і намагатися отксерить руку. Будемо сподіватися, що у вашому офісі ще немає подрібнювача для паперу.
2. Тридцять хвилин в день на дитину до трьох років перекладається як «вічність без мами».
3. День з малюком триває як три роки, а три роки пролітають як один день.
Я втратила той шанс вийти на роботу в хорошу велику компанію, але нічого страшного не сталося, крім того, що я навчилася ліпити з пластиліну всіх на світі звірів, замотувати в слінг двох дітей одночасно, а потім вирішила кардинально змінити професію (і знайшла роботу краще колишньої).
Так, я пишу цей текст в піжамі, в непроглядній пітьмі і тиші, друкуючи однією рукою (бо іншої качаю коляску), але моя молодша дитина сьогодні вдень вперше сказав «мама, тататка!», розглядаючи конячку в книжці. І я це чула.
