Бабуся Галя не могла зрозуміти, що сталося з її дорогою онукою Аріною. Здавалося, ще зовсім недавно маленька дівчинка бігала по дому, сміялася та веселилася з нею, але з кожним роком між ними виникала все більша прірва.
Аріна, яка ще кілька років тому була теплою і лагідною дитиною, тепер стала сварливою та часто відчуженою. І бабуся, хоч і намагалася зробити все можливе, щоб її обслуговувати, зрозуміти і дбати про неї, все більше відчувала, як її зусилля залишаються непоміченими.
Бабуся завжди любила свою онуку. Вона була готова на все, аби Аріна почувалася добре, щоб її дитинство було сповнене теплом і турботою.
Кожен день бабуся готувала для неї найкраще, що могла: смачні пиріжки, вареники з картоплею, котлети, які вона ліпила руками, знаючи, як сильно їх любить Аріна.
Вона навіть старалась вгадати, які страви можуть порадувати онуку, готуючи їй улюблені солодощі та частуючи її найсмачнішими продуктами.
Бабуся була переконана: чим більше турботи та уваги вона дасть Аріні, тим більше вона відчує свою важливість і віддячить любов’ю.
Але, замість того, щоб визнати ці зусилля, Аріна ставала все більш відстороненою. Вона не могла зрозуміти, чому бабуся так сильно хоче її догодити.
Її постійна сварливість та відсутність вдячності почали витісняти любов, яку бабуся так щиро вкладала в стосунки. З кожним разом все більше боліло, коли Аріна відмахувалася від її турбот і навіть могла плюнути в ті вареники, які Галя ліпила для неї з любов’ю.
— «Я не хочу вареників!» — кричала Аріна, відштовхуючи тарілку вбік. І навіть інколи могла плюнути на них, коли їй не подобалася їжа або коли в її душі накопичувався якийсь біль, який вона не могла пояснити.
Це було непередбачувано. Бабуся не могла зрозуміти, чому її любов не знаходить відгуку в серці онуки.
Вона не могла зрозуміти, чому так важко просто оцінити її зусилля, чому все її прагнення зробити життя Аріни кращим не має жодного сенсу для дівчинки.
Вона не могла повірити, що її власна онука відмовляється від її допомоги, хоча раніше все було інакше. Галя часто згадувала ті часи, коли Аріна була маленькою.
Тоді її сміх лунав по всьому дому, і ось тепер все змінилося: Аріна стала замкненою, мовчазною, і кожен день з нею перетворювався на боротьбу за її увагу. Вона ставала все більш відстороненою і байдужою до бабусиних намагань.
Бабуся намагалася все більше і більше робити для неї, адже вірила, що це допоможе відновити їхні стосунки. Вона готова була на все. Вона навіть почала запитувати, що Аріна хоче для себе, щоб зробити їй приємно. Але навіть коли бабуся готувала те, що подобалося Аріні, результат був такий самий.
-Це все одно не те! І вареники твої не смачні. Ти не розумієш, що я хочу! — Аріна, безжально кинула на підлогу вареник
Щоразу, коли Галя думала, що змогла вгадати бажання своєї онуки, вона знову стикалася з відчуттям відсутності вдячності, а інколи й відвертого відчуження. Їй було важко зрозуміти, чому її дії спричиняють таку реакцію.
І от, одного дня, після чергового випадку, коли Аріна ще й кинула вареник об підлогу, бабуся вирішила поговорити з нею. Вона зрозуміла, що не може більше так жити, не може мовчки спостерігати, як її любов відкидається.
Галя вирішила розібратися в причинах цього ставлення. Вона запитала Аріну, чому та так реагує на її турботу, що сталося між ними. Вона говорила спокійно, намагаючись не звинувачувати, а лише зрозуміти.
— «Чому ти така?» — запитала вона, ледве стримуючи сльози. — «Чому ти не хочеш моєї допомоги? Я так тебе люблю, Аріно».
Аріна спочатку не відповіла, але через деякий час, її голос став спокійнішим. — «Ти весь час хочеш, щоб я була ідеальною», — сказала Аріна, поглядаючи вбік. — «А я не хочу бути такою, як ти хочеш. Я хочу бути собою».
Ці слова були для бабусі справжнім відкриттям. Виявляється, вона намагалася так сильно відповідати своїм уявленням про те, як повинна бути її онука, що не помічала, як сама Аріна прагнула більшої свободи.
Вона не хотіла бути під постійним контролем бабусиних очікувань, навіть якщо ці очікування були повні любові.
— «Я хочу самостійно обирати, що мені подобається. Я не хочу бути постійно обслуговуваною, я хочу зробити щось сама», — сказала Аріна, дивлячись на бабусю більш спокійно.
Галя, почувши це, зрозуміла, що в її намаганні догодити Аріні вона, можливо, загнала її в кут. Вона намагалася дбати про її потреби, але не розуміла, що інколи треба дати простір, дати можливість самому людині вибирати свій шлях.
Тепер бабуся намагалася бути більш уважною до потреб Аріни. Вона більше не прагнула контролювати кожен її крок. Вона дозволяла їй вибирати те, що вона хоче, і навіть якщо це було не те, що бабуся собі уявляла, вона намагалася прийняти це.
Вони почали разом готувати їжу, і тепер Аріна допомагала ліпити вареники, додаючи власні інгредієнти, і навіть радуючи бабусю своїми власними ідеями. Ці маленькі зміни стали для них важливим кроком на шляху до відновлення стосунків.
Бабуся Галя зрозуміла, що любов — це не лише турбота і допомога, але й розуміння, підтримка і свобода. І тепер, коли вона дозволяла Аріні мати більше простору для самовираження, їхні стосунки стали міцнішими.
Вона вже не боялася, що її вареники залишаться неприязно відкинутими. Тепер вона розуміла, що іноді треба просто бути поруч, без спроб змінити іншу людину, і це може бути справжнім проявом любові.
А у вас були такі онуки?
Автор: Олеся Срібна.
