Цей дивак ходив вулицями і роздавав апельсини, а разом з ними дарував щастя

Осінь здавала свої позиції. Вдень ще було тепло і світило сонечко. А ночами температура опускалася нижче нуля. Увечері після робочого дня, коли сутінки опустилися на місто і він розфарбував неоновими вогнями реклам, трапилася ця цілком звичайна історія. Джерело.

У центрі міста, де по тротуару текла річка з втомлених людей, з нізвідки з’явився молодий хлопець. Одягнений він був зі смаком і досить дорого. Бежеве пальто світлою плямою виділялося серед натовпу. Вид псувала лише величезна спортивна сумка через плече. Сумка була розстібнута і було видно що вона наповнена апельсинами.

– День за днем. Одне і теж. Робота дім. Будинок – робота. І ніякого проблиску в цьому житті – жінка років сорока йшла по тратуарі нікого не помічаючи. Раптом хтось взяв її за рукав і злегка смикнув. Перед нею стояв молодий хлопець з апельсином в руках і посміхався білосніжною посмішкою.

– Мені здається це Ви згубили! – сказав хлопець простягаючи фрукт.

– Ні, Ви помилилися. Я сьогодні не купувала апельсини. – сказала жінка трохи напружуючись.

– Це не апельсин. – сказав хлопець ще ширше посміхаючись. – Це шматочок сонця і маленька посмішка. Беріть. Нехай вони принесуть Вам радість.

Жінка посміхнулася, взяла апельсини і так і не прибравши їх в сумку пішла далі притискаючи три яскраві плями до грyдей.

– Друже, почекай. – сказав молодий чоловік хлопцеві років двадцяти в чорній куртці. – Вона хворіє і тому не відповідає на твої дзвінки, не хоче щоб ти бачив її в такому вигляді. Візьми апельсини і йди до неї додому. – хлопчина простягнув три апельсина.

– А ти хто такий? Звідки знаєш? – здивувався хлопець.

– Я? Просто перехожий. – і поспішив далі.

Так молодий чоловік ще довго ходив по проспекту і роздавав апельсини які ніби як і не закінчувалися в його сумці.

Маленька дівчинка тримала тата за руку і пританцьовуючи засипала його запитаннями.

– Тату, а що Дідусь Мороз покладе мені під ялинку в цьому році? А у нашої Марисі будуть кошенята? А чому ти з нами не живеш?

– Ти ж уже вмієш писати, напиши Дідові Морозу лист. Розкажи що ти хочеш в подарунок. А я його передам. У Марисі кошенят не буде, у неї чоловіка немає. Мама … Йдемо додому. Мама вже чекає на тебе і хвилюється.

Раптом дорогу їм перегородив молодик у світлому пальті і з сумкою на плечі.

Дівчинка дивилася на нього блакитними, широко розкритими очима.

– Тату, дивися, у дядька білі крила! – на одному диханні промовила дівчинка, мнучи тата за руку.

– Це не крила, мила. Це пальто.

– Крила! Крила! – Не замовкала дівчинка.

Хлопчина посміхнувся. Присів перед дитиною і простягнув їй апельсини.

– Дивись малеча. Це сонечка. Одне тобі. Одне татові. А одне вашій мамі.

Піднявся і злився з натовпом.

Підійшовши до під’їзду, жінка зіткнулася з чоловіком і від несподіванки впустила апельсини. Чоловік їх підібрав і простягнув жінці.

– Здається, це Ви втратили? Привіт. Я Сергій, Ваш сусід. Чим Ви займаєтеся в суботу ввечері.

– Я Наталія. – сказала жінка посміхнувшись і відразу помолодшавши. – А в суботу я з вами йду в кіно.

Вони засміялися і сусід відкрив двері в під’їзд, пропускаючи вперед Наталю.

Дзвінок в двері застав Тетяну з чашкою гарячого чаю в руках. Утепленим шарфом горлом і хлюпающим носом. Подивившись у вічко, вона побачила Віктора з апельсинами в руках.

Читайте також: Марічка стояла в кутку класу і гірко плакала, бо Настя розповіла усім, що її батько пияк, і сказала нікому з нею не товаришувати. Та доля розтавила крапки

– Кохана, відкривай. Я приніс тобі вітаміни. І мені плювати як ти виглядаєш. Я кохаю тебе будь-яку.

– Мамо. Мамочко. Дивись! Мені дядько з крилами подарував сонечка. Сказав що це мені, татові і тобі.

У цей вечір тато так нікуди і не пішов. Він залишився з сім’єю. Назавжди.