“Ти не хвилюйся, я не прийду. Я в іншої жінки”: Тієї ночі у Ганни з’явилося перше сиве пасмо

До церкви Галину завжди витягала подруга, бо сама вона туди не зібралася б нізащо. Ні, подібні пориви були притаманні її заклопотаній душі, але шлях від бажання до дії здолати ніяк не вдавалося.

Вони відмовилися від ідеї стояти всеношну й вирішили відмітитися у Бога зранечку, виспавшись і причепурившись.

Останнє було особливо актуальним, тому що Маргарита й кроку зайвого не ступала, якщо її шлях не перетинався з траекторією руху заможних і впевнених у собі чоловіків. А з останніми, за її спостереженнями, найкраще було знайомитися саме у церкві або в супермаркеті. Джерело

Ритка у свої тридцять вісім переживала гopмонaльний вuбух. Це помічали всі, окрім її власного чоловіка, який тільки й робив, що переймався пошуками істини за шахівницею.

Галина підло потурала подрузі на цьому шляху в пeкло і сама плекала надію тихенько домовитися з Богом: вона, мовляв, грішить лишень вряди-годи, не забуває його шанувати, а він гарантує їй прописку в раю. Бог на угоду поки не реагував, і це надихало Галину: адже мовчання – знак згоди.

Протиснувши крізь натовп біля входу в храм, Галина зачепилася поглядом за скорботно-красиве обличчя служительки, яка продавала свічки, і здpигнулася. Яка вона схожа на Ганну! А може, це і є Сніжковська, з якою вона працювала років п’ять тому в міськвиконкомі?

Але що може робити тут ця успішна жінка, улюблениця начальника (не плутати з коханкою!), удачливість якої завжди болісно підкреслювала Галині її власні нескінченні промахи?

Приборкати цікавість вона вже не мала сил, а тому вирішила купити свічку й ближче роздивитися служительку.

– Ой, Галочко! Яка я рада тебе бачити! – сплеснула Сніжковська. Але відразу опанувала себе й квапливо зашепотіла: – Зателефонуй мені, добре? Номер той самий.

Легко сказати зателефонуй, коли від минулого життя не залишилося нічого, окрім неприємних спогадів. Увечері Галина перегорнула всі старі блокноти, які дбайливо зберігала в тумбочці, але заповітного номера так і не знайшла.

Вона вже хотіла поставити хрест на цьому намірі, як згадала – маленький томик Ахматової! Ганна брала в неї почитати книжку своєї великої тезки й залишила замість закладки пом’яту візитку. От тільки чи є там хатній телефон?

Телефон був, і Галина набрала потрібний номер. Ганна схопилася за її світсько-безтурботний “привіт” з жадібністю людини, яка потопає. Вона гарячково щось тараторила, поступово затягуючи співрозмовницю в густий сироп безпредметної розмови.

Попри удавану видимість, їй було дуже самотньо. Коли ж Галина зробила спробу загальмувати, то почула несподіване запрошення:

– Слухай, а приходь до мене у гості? Просто зараз. У мене є плящина “Кагору”…

Пропозиція нагадувала благання, і Галина не змогла відмовити.

Ганна жила в престижному колись сталінському будинку, у двокімнатній квартирі. Стіни були обвішані репродукціями картин і витворами бульварних художників. Меблі теж були з претензією, Галина згадала, що чоловік Ганни, здається, хірypг.

„Кагор” і таця з канапками вже прикрашали застелений мереживною серветкою журнальний столик: вподобання Ганни відповідали її прізвищу, вона любила все сліпучо-біле.

– А де чоловік? – для годиться поцікавилася Галина. Миловидне личко Ганни вмить зросили сльози.

– Пішов до іншої жінки.

Сніжковська завжди здавалася Галині вельми гордою і самовпевненою, здатною йти по тpyпах. І раптом така незахищеність, відкритість, щирість! Чи то час і обставини змінили її знайому, чи то Галина дивилася на неї іншими очима й бачила лише зовнішню вивіску, а не щиру сутність?

Сповідь Ганни була гарячковою, хоч і абсолютно банальною. Чоловік був першим коханням Ганни, вони одружилися ще на першому курсі інституту, разом росли і дорослішали, дружно ділили одну територію смаків, прихильностей і звичок.

Синхронно пишалися успіхами сина, який осів у столиці, піклувалися про батьків, не поділяючи їх на “твоїх” і “моїх”.

І раптом в один прекрасний момент Вадим не повернувся з роботи, а зателефонував пізно ввечері й буденно мовив:

– Ти не хвилюйся, я не прийду. Я в іншої жінки…

Ганна була переконана, що перше сиве пасмо в неї з’явилося саме тієї ночі, коли вона подумки пригадала усе своє життя, намагаючись відшукати там оте зернятко, що дало згубний паросток.

Галина слухала Сніжковську, затамувавши подих. З одного боку, вона відчувала незручність від того, що так близько підійшла до чужої таємниці, з іншого – співчуття, яке межувало з ніжністю.

– Ось чому вона так схудла, – майнув здогад, – а я на дієту грішила.

Проте вголос вона сказала інше:

– Виходить, що це нещастя зробило тебе такою красивою?

– Ні, – похитала головою Ганна. – Просто останнім часом я увірувала, читаю багато духовної літератури. Напевно, це відбивається на обличчі.

– Так ти змінила роботу?

– Ну що ти, робота колишня – зі скаргами трудящих… Я тепер достеменно знаю, що Він є, – Ганна закусила губу, як дівчинка, і вп’ялася поглядом у невидиму далечінь. – Я вимолюю в Нього повернення Вадима, хоч і розумію, що в Бога, мабуть, інші плани.

Потім вони пили каву, натуральну, запашну, із зерен. У Ганни все було натуральним: і віра, і любов, – не те що в Галки.

Колись і Галина виходила заміж з любові, страшенно ревнувала свого синьоокого. Але роки минали, обоє збайдужіли, звикли зганяти гнів одне на одному, обзиватися останніми словами й діставати кайф, змагаючись у тому, хто кого більше принизить.

Одночасно вони й далі ділили спільний бюджет, тулитися в одній квартирі й навіть періодично паpyвалися, квапливо і жадібно, мов дикі звірі вночі. Усе це звільняло їх від такого рудименту, як вірність. І якщо вони не скористалися нагодою, то лише з ницих почуттів: з ліні, жадібності, зі стpaху за своє дорогоцінне здоров’я.

– І хто та стеpва? – запитала Галя.

– Не знаю, – розсміялася крізь сльози Сніжковська, – уявляєш, не знаю! Це питання йому поставив син, коли телефонував з Києва. І знаєш, що він відповів? „Це жінка, з якою мені легко. Вона продавець”.

Галині здалося, що вона сидить у кінозалі й дивиться фільм талановитого режисера. Скільки принадності в рухах Ганни, скільки непідробної, мов тонкий аромат дорогих парфумів, інтелігентності в її інтонаціях.

Як можна було кинути таку жінку і чому інші чоловіки дотепер не попадали перед нею на коліна?

Інша б давно вистежила розлучницю. І якби не плюнула їй в обличчя, то принаймні заспокоїлася б сама, роздивившись її недоліки.

А ця до Бога подалася, миє і прибирає в церкві, годинами вистоює службу. Раптом у Галки майнула зухвала думка: а якщо їй втрутитися? Можливо, Вадим уже шкодує за тим, що трапилося, але не знає, як перепросити колишню дружину?

У неї була подружка, яка кинула чоловіка й поїхала з дитиною на край світу, в Італію до коханця. Любов минула, зів’яли помідори, але написати лист-покаяння чоловікові заважали гордість і стpах бути висміяною. Саме вона, Галка, тоді помирила колишнє подружжя. Може, і тепер їй поталанить?

От тільки як знайти цю продавщицю? Доведеться підключати Ритку, яка знає всі любовні плітки міста.

Наступного дня по обіді Галина і Рита зайшли в парфумерний магазин, де торгувала розлучниця Ганни. Галина ще не знала, як попсувати їй кpов, а тому поклалася на експромт.

Оксану вона впізнала одразу: грyдиста блондинка, з тих, що впиваються в чоловіків мepтвою хваткою. Через півгодини сюди зайде Вадим, виходить, треба встигнути вивести цю дурепу з рівноваги, щоб вона постала перед ним у всій своїй торгашеській красі. Усе життя Галина стpaждала від того, що її не люблять продавці, а тепер ця особливість стала в пригоді.

– Шановна, покажіть мені он ту помаду, – попросила вона Оксану, – а тепер ту і ген он ту. Ні, не цю.

Роздратування закипало в яскраво нафарбованих очах продавщиці, мов таблетка перекису, яку полили водою. Залишалося кинути козир. Галина покрутила помаду в руках і раптом щедро мазнула нею по губах і запитала Риту: пасує?

– Здуріла? – заверещала Оксана. – Плати 250 гривень!

– Ага, зараз, – посміхнулася Галина і недбало кинула тюбик на вітрину.

Оксана кулею вилетіла з-за прилавка і вчепилась у рукав:

– Плати, кажу, хaмло!

– Сама ти! – засичала Галя і відіпхнула продавщицю, упершись долонею в її пишні грyди. Коли в торговий зал увійшов Вадим, скандал був саме у розпалі: його розпатлана кохана, матюкаючись, тягала за волосся покупця, а та норовила зачепити її розчервоніле обличчя довгими пазурами.

– Молодець, – похвалила потім Рита Галину. – Це було жaxливе видовище.

А ще через кілька днів їй зателефонувала Ганна:

Читайте також: Кажуть, не варто плутати шлюб і задоволення. Для задоволення існують коханці. От і я заміж йду за одного, а серце з іншим

– Галю, я багато думала про тебе. Переглянь своє життя, будь ласка, благаю! Мені здається, ти ставишся до Бога занадто легковажно. А от мені він допоміг. Уявляєш, почув мої молитви! До мене чоловік повернувся, просив пробачення, плакав…

Дорогою додому Галина зайшла в церкву. Роздала жебракам дрібняки, поставила свічку біля ікони й подумки покаялася в усіх гріхах. Прояснений лик Христа дивився на неї з докором.

– Хіба я не добру справу зробила? – запитала Галина. – Вони знову слухатимуть Моцарта вечорами, а продавщиця знайде собі іншого, вільного.

І Галині раптом захотілося заплакати. Вона відчула себе маленькою й нерозумною дівчинкою, яка дуже хоче бути хорошою, але не знає, як це зробити.

Автор – Сашко СТРИЖ

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram