Оксана сиділа на кухні, притулившись до підвіконня і дивилася у вікно, хоча не бачила нічого, окрім своїх думок. Сльози текли по щоках, а руки тремтіли від напруги. Здавалося, її шлюб був ідеальним. Станіслав – чудовий чоловік. Власний будинок, успішний бізнес — мережа пекарень, вірна любов, якій вона вірила всією душею. Але… щось було не так.
Її життя, яке нещодавно здавалось казковим, з кожним днем ставало складнішим. Домашня рутина, конфлікти з Кариною, донькою чоловіка від першого шлюбу і його постійні поради, що, на перший погляд, здавалися турботливими, але з часом лише все більше тиснули на неї.
Жінка знала, що їй пощастило знайти такого чоловіка, як Станіслав. Він любив її, вона це відчувала. Але постійне втручання в її буденні справи починало дратувати.
— Нащо ти миєш посуд руками? У нас же є посудомийна машина, – щоразу повторював він, коли вона бралася за посуд.
— Не псуй собі руки. Я приношу достатньо грошей, щоб ти могла найняти хатню робітницю, – чувся інший аргумент.
Оксана завжди відповідала стримано, намагаючись не показати своє роздратування:
— Стасю, я люблю займатися цими справами. Це не обов’язок для мене, а радість. Це моя можливість відірватися від офісної роботи, переключитися на інше зайняття та поринути у думки. А якщо мені стане важко, я залюбки скористаюся твоєю порадою.
— Ну як хочеш… – зітхав він, явно не розуміючи жінку.
Але найбільше турбувало її інше, стосунки з дочкою чоловіка. Вона завжди була складною дівчиною, але в останні місяці спілкуватися з нею стало зовсім важко. Карина почала грубо висловлюватись на адресу мачухи, часто називаючи її образливими словами.
— Ти, Попелюшка у віці – з сарказмом говорила дівчина, підкреслюючи любов жінки до домашніх справ. – Справжня прибиральниця! І взагалі, тобі не місце у нашому будинку!
Це було образливо до сліз, які жінка приховувала від усіх, навіть від свого чоловіка, якому, здавалось, мала б довіряти.
Одного разу вона не витримала.
— Стась, нам знову треба поговорити, – промовила жінка одного вечора, коли чоловік прийшов додому з роботи.
— Звичайно, кохана, що трапилося? – він сів навпроти дружини, зацікавлений та трохи стурбований.
Оксана вдихнула глибоко, намагаючись зібратися з думками:
— Я більше не можу мовчати про це. Карина називає мене образливими словами не тільки мені в очі, але й між подругами. Це мене дуже турбує, адже її подруги зневажливо до мене ставляться. А я не хочу це терпіти. Я все роблю для дівчини й увагу приділяю, речі нові купую, виправдовую перед вчителями, коли вона прогулює уроки, а замість нормального ставлення та поваги, вона мене ображає.
Станіслав нахмурився і в його очах з’явилася тінь тривоги.
— Вибач, я не знав, що все зайшло так далеко, – сказав він після паузи. – Я поговорю з дочкою. Вона вже не дитина і повинна розуміти межі. Але ти ж знаєш, у неї складний підлітковий вік. Може, це вплив моєї колишньої дружини. Я спробую залагодити ситуацію.
Оксана знову витерла сльози й спробувала посміхнутися.
— Я знаю, що ти любиш мене, але ми з Кариною дуже різні. Я не хочу бути для неї ворогом, але не можу терпіти її грубість. І знаєш, не всі жінки повинні бути однаковими. Те, що я люблю домашні справи, не означає, що я погана. Тільки інша, але не гірша за інших.
Він узяв її руку й стиснув у своїх долонях:
— Ти права. Я не маю права нав’язувати тобі своє бачення того, як жити. Ти особлива і саме за це я тебе люблю. Я поговорю з Каринкою, обіцяю.
Наступні кілька тижнів були складними. Чоловік дійсно провів розмову з дочкою і хоча вона не одразу змінила своє ставлення, з часом напруга почала спадати. Карина все ще уникала мачухи, але більше не кидала образливих слів в її адресу.
Одного дня, коли жінка знов мила посуд, до неї підійшла дівчина:
— Може, ти не така, як моя мама… Але ти не погана, – тихо промовила вона й швидко вийшла з кухні.
Оксана відчула, як її серце зігрілося. Вона не шукала любові чи визнання від Карини. Але цей маленький жест був для неї важливим кроком уперед. Дівчина нарешті усвідомила, що бути різними — це не погано. Іноді потрібно просто дати час, щоб це зрозуміти.
