fbpx

У 27 я вирішила жити окремо від батьків і купила квартиру у кредит. Да влізла так, що навіть спідниці перестала носити, бо грошей на колготки не вистачало. А потім подруга підсунула мені “ідеального квартиранта”

Коли мені виповнилося 27, батьківська турбота так мене втомила, що я остаточно зрозуміла: треба терміново обзаводитися власним житлом. Бабусь або тіточок, які могли б залишити мені у спадок квартиру, на жаль, не було, а значить, вихід один: купувати. Як може купити квартиру менеджер середньої ланки з середньою ж зарплатою? Правильно: взяти кредит. І я, недовго думаючи, вирішила влізти в фінансову кабалу. Але перед тим як вирушити в банк, поставила батьків до відома:

– Мамо, тато, я вже доросла і хочу жити окремо.

– Як же ти без нас? – сплеснула руками мама.

– А чому ж тобі з нами погано? – засмутився тато.

– Мені з вами добре, але так я ніколи не налагоджу особисте життя.

Аргумент спрацював, і мої дорогі батьки, змахнувши скупу сльозу, дали своє батьківське благословення.

Спочатку я планувала купити однокімнатну квартиру, а потім подумала і вирішила замахнутися на «двушку». Різниця в ціні не надто велика, зате, якщо особисте життя і правда складеться, з другої кімнати можна зробити дитячу …

Мені пощастило! Знайшла відмінну, хоча і невелику по метражу, квартирку в старому зеленому районі. Господарі їхали в інше місто і продали її разом з меблями. Ремонт цілком свіжий, хороша сантехніка, два чарівних балкончики. Словом, в’їжджай і живи! Ну, в’їхала і почала жити. Ейфорія тривала приблизно місяць. А потім я виявила, що на жалюгідні крихти, що залишаються від зарплати після погашення кредиту, вижити неможливо. Тобто, можливо, але дуже важко. На найнагальніші потреби худо-бідно вистачало.

Особливо гостро я відчула свою фінансову ущербність, коли зустріла на вулиці колишню однокласницю Маринку, і та, видавши обов’язкову дозу обіймів і поцілунків, потягла мене в піцерію. А у мене на їжу в день відведено 80 гривень. І ні копійки більше. Якщо витрачу 200, то на три дні доведеться покласти зуби на полицю! Маринка і в школі була прониклива, а з роками, видно, у неї розвинувся дар ясновидіння. Наче думки мої прочитала.

– З грошима туго? Пішли-пішли, я сьогодні гонорар отримала, так що пригощаю!

– Не вигадуй, – з фальшивою безтурботністю заперечила я. – Підемо, але платимо навпіл.

– Я ж кажу: гонорар отримала. Причому той, на який вже не розраховувала. Так що гуляємо, подруго!

Після двох келихів пива я розслабилася:

– Слухай, Марин, а як ти здогадалася, що у мене з грошима туго?

– Тому що знаю тебе як облуплену. Якби нормально було, ти мене вже в якесь кафе тягнула. Коли не потягнула, значить, тимчасова криза.

– Боюся, що постійний, – зітхнула я. – Принаймні, років на п’ятнадцять.

– Напевно, квартиру в кредит купила? – припустила подруга.

– В яблучко! Вирішила відразу двокімнатну. А тепер … – я гірко махнула рукою. – Тепер навіть спідниць не ношу: на колготки грошей не напасешся.

– А чому б тобі не взяти квартиранта? На колготки та інші дамські радості точно заробиш.

– Знаєш, мені якось це раніше в голову не приходило, – зізналася я. – А це думка! Візьму якусь студентку … Тільки знаєш, все одно страшнувато в будинок чужу людину пускати. Хіба мало аферистів!

– До речі, моєму двоюрідному братові запропонували роботу в Києві. Думаю, він із задоволенням зняв би у тебе кімнату.

– З абсолютно незнайомим чоловіком під одним дахом? – задумливо протягнула я. – Ну, не знаю …

– Познайомитеся, і стане знайомим! Те, що він не аферист, я тобі стовідсоткову гарантію даю. Зрештою, в квартиранта не стать головне. А що?

– Що? – луною відгукнулася я.

– Щоб майно не псував і орендну плату вчасно вносив! А тут я за Макса головою ручаюсь.

– А він … старий? – для чогось поцікавилася я.

– Ти що, варити його збираєшся? – хмикнула Маринка. – Він ідеальний. Ну, вирішуй!

Я думала, напевно, хвилини дві, потім кивнула:

– Гаразд, дзвони своєму ідеальному квартиранта. Скажи, я готова здати йому кімнату … доларів за двісті, наприклад.

– За триста! Братик – висококласний програміст, зарплата у нього хороша, так що не збідніє.

Через тиждень в моїй квартирі з’явився Макс – мовчазний тридцятип’ятирічний хлопець, трохи не від світу цього, як багато програмістів. Однак, навіть перебуваючи на своїй хвилі, він не забував мити за собою посуд і вимикати світло. Ще один плюс: додому він приходив тільки переночувати. Коротше, мрія, а не квартирант!

Спочатку мене зовсім не цікавила його життя, а потім … Все-таки під одним дахом живемо, значить, не зовсім чужі люди. Харчувався Макс абияк: китайська локшина і бутерброди. Я себе теж делікатесами не пестила, але суп або борщ завжди був. Позначалося мамине виховання.

Мені не хотілося, щоб мій ідеальний квартирант заробив гастрит, тому стала пропонувати йому повечеряти разом. Він не відмовлявся, але став купувати продукти в «загальний казан». Коли я почала підхоплювати в прання його брудні речі (що мені, важко зайвий светр або футболку в пральну машину закинути?), Макс став постійно виносити сміття.

Маяковський якось написав: «Любовний човен розбився об побут …» У нас з Максом все вийшло, навпаки: зі спільного побуту виросли почуття. Вони росло так повільно, що ми обидва нічого не помічали. А потім Макс взяв відпустку і вирішив з’їздити додому.

– Відпочинеш від мене три тижні … – сказав він, складаючи речі в сумку.

– Відпочину, так, – кивнула я. – Ці штани вниз не клади, помнуться … Дай сорочку сама складу …

Підозрювала, що буду сумувати за Максом, але не уявляла, що мало не помру від туги! Навіть апетит втратила і за десять днів схудла на три кіло. А на одинадцятий Макс, раптом повернувся.

– Що-небудь трапилося? – злякалася я.

– Просто … додому потягнуло.

– Я з завтрашнього дня у відпустці, – повідомила, щосили намагаючись приховати свій щенячий захват.

– А у мене ще десять днів залишилося. Давай махнемо куди-небудь!

– Тебе ж додому потягнуло!

– До тебе мене потягнуло! І тягне. Зі страшною силою!

Я заглянула йому в очі. Ні, не бреше! Адже ось воно як …

Сьогодні ми з Максом закінчили ремонт в маленькій кімнаті. Обклеїли її новими шпалерами – різнокольорові вітрильники по блакитному фону. По-моєму, відмінні шпалери, особливо якщо врахувати, що це дитяча для хлопчика!

You cannot copy content of this page