Ми познайомилися з Павлом, коли нам було по 20 років. Випадкова зустріч, пpистpасть, все дуже швидко закрутилося і вже через півроку ми вирішили одружитися.
Потім була підготовка до весілля, приємні клопоти, за якими я не дуже звертала уваги на якісь проблеми в стосунках. Рожеві окуляри щільно сиділи на мені.
В день весілля Паша не приїхав мене викуповувати. Вірніше приїхав, але через дві години після призначеного часу. П’янuй, з краваткою в руках і cuнцeм під оком. Я сильно розлютилася – як так можна несерйозно ставитися до мене? Позлилася і проковтнула – в РАЦСі чекають, ресторан замовлений, гості в зборі.
У момент, коли ми обмінювалися обручками, я не могла одягнути Паші її – вона просто не лізла!
Над цим завданням я пихкала хвилини дві, а у самій в голові металися думки – не до добра це, розвалиться шлюб (така прикмета є).
Через півроку чоловік втрачає свою обручку. Я виду не подала, але все одно занепокоїлася, згадавши ситуацію в РАЦСі. Ми швидко купили йому нову і вирішили про це не згадувати. Але через півроку він знову втрачає обручку! А ще через півроку втрачаю обручку і я. У обручках справу чи ні, але ми розлучилися через два роки після весілля.
І я не була цього здивована, адже все пішло не так в день нашого одруження і тривало далі. Стосунки відразу зіпсувалися, почалися конфлікти, перетягування ковдри на свій бік. Загалом, до прикмет я тепер прислухаюся.
