– Може, так і має бути? Бог відводить від цього шлюбу – розмірковує пенсіонерка Людмила Леонідівна.
– А що трапилося? Чому посварилися?
– Так через квартиру … Ми з батьком купили їм квартиру в подарунок. Люди ми небагаті, вигребли на цю справу все, що було. Внесок зняли, накопичення за багато років, гараж продали, ще дещо по дрібниці, плюс я у сестри зайняла трохи. Загалом, купили, можна сказати, з останніх сил. Записали квартиру на дочку, хоча чоловік говорив, може, на себе запишемо поки? Але я вирішила – ні, нехай вже у дочки буде своє гніздо з самого початку! Ось скажи, як ти вважаєш, гарну ми справу для молодих зробили?
– Ще б пак! Звичайно, гарну. Не орендувати, не поневірятися по чужих кутках …
– Ось і ми з батьком теж так подумали! Квартира, звичайно, не шикарна, там ремонт потрібен, і грунтовний. Грошей у нас на це зараз немає зовсім. Ну ось, наш батько без жодної задньої думки Максиму, зятю-то, і каже – а ремонт, мовляв, за тобою! Приведеш тут все в порядок, зробиш для себе, і живіть. І що ти думаєш? Зять ремонт в квартирі відмовився робити навідріз!
– Так? І чим мотивував?
– Не хочу, каже, вкладатися в чужу нерухомість! Ми з батьком аж дар мови втратили – як це, говоримо, в чужу? А він – ну, у мене на цю квартиру ніяких прав немає і не буде в разі чого! Ремонтуйте, каже, її самі! Мало того, ще й меблі, виявляється, повинні купити ми. Він згоден лише дрібниці придбати, які зможе забрати з квартири, в разі чого. Чесно кажучи, я навіть не стала уточнювати, що він має на увазі під словом «дрібниці», чайні ложки, чи що?
– А що, там квартира зовсім в занедбаному стані? Заїхати і жити не можна ніяк?
– Ну там бабуся жила, інтер’єр відповідний. Сантехніка, труби старі, підлога скрипить, проводку теж треба міняти. Ремонту не було з вісімдесят-якогось там року, тобто, вважай, ніколи. Вікна, напевно, єдині в усьому будинку старі ще, всі вже давно замінили, склопакети поставили. Шпалери відстають, стелі сірі, під ногами протертий лінолеум
Людмила Леонідівна не уявляє, як в двадцять першому столітті добровільно людина може жити в таких умовах.
– Я сама людина невибаглива, але навіть я в таку квартиру без мінімального ремонту в’їжджати не стала б! А тут молодий, сучасний чоловік, одягається добре, працює у великій компанії, айфон геть новий в руці тримає … Невже не соромно буде жити в таких умовах? Ні, йому не соромно, він говорить. Має намір – ти тільки не падай! – збирати на своє житло. Тому що, бачте, у Свєти тепер квартира є, а у нього немає.
Людмила Леонідівна не приховує обурення. – Тобто мужик тридцяти років планує прийти на все готове до дружини, це як? Я йому кажу: добре, плати тоді за проживання орендну плату! Хоче товарно-грошових відносин в сім’ї – да будь ласка! Легко влаштувати!
– А він що?
– Посміхнувся, каже, ну хочете – буду платити! Оренда кімнати в цьому районі коштує тисячі три в місяць, в такій квартирі, як ця – не більше двух! Готовий, каже, внести плату за перший місяць, пишіть розписку.
– Слухайте, а дочка-то як на це все реагує? Що каже?
– Дочка, мені здається, не переживе, якщо ми вкрай посваримося і весілля зірветься. Ридає кожен день … Не треба мені нічого, каже, краще ми будемо квартиру орендувати, як спочатку планували. А ми з батьком тепер думаємо, що нічого хорошого з таким чоловіком не буде. Справа вже не в квартирі навіть, це просто показник. Людина абсолютно не хоче вкладатися в сім’ю, і за два тижні до весілля думає про те, як буде ділити майно при розлученні … Може, це і правильно в цивілізованих країнах, не сперечаюся. Але не у нас.
А ви як вважаєте, чи повинен чоловік зробити ремонт за власний кошт в «чужій» квартирі – але, тим не менш, в тій, в якій жити планує з коханою жінкою, і не рік-два, а все-таки довше?
Чи хлопець абсолютно прав – нічого вкладати в чуже, треба збирати на своє? Нехай платить символічну суму за оренду, якщо вже на те пішло. Але вкладати зараз велику суму в ремонт точно не варто.
Ви б стали оплачувати ремонт квартири на місці нареченого?
Фото ілюстративне спеціально для Особлива
