У мене успішний чоловік, забезпечена сім’я, двоє діток, а я мрію про іншого, чужого чоловіка

Мій чоловік Денис, з яким я вже 10 років в шлюбі, працює досить успішним адвокатом. Його знають дуже багато людей в нашому місті. Ми однолітки. Йому 33 роки. Колись давно ми познайомилися біля інституту, де я навчалася. Він приїхав до товариша, мого однокурсника. Уже тоді він носив сорочки і костюми.

Денис майже не посміхався і не розмовляв. Його брови були насуплені, немов кожну хвилину він вирішив в голові складні завдання. Ми втрьох дійшли до метро і попрощалися. Я цв той же вечір додала хлопця до себе в друзі в соціальних мережах. Він запит підтвердив. Ми іноді переписувалися. А влітку багато гуляли разом. Так і закрутився наш роман. Взимку ми одружилися.

Таким чоловіком можна пишатися. Кар’єра пре, гроші в будинок приносить. У нас двоє дітей. Ось тільки емоцій стало мало. Живемо як брат з сестрою – тихо, мирно, дружно. А тут  я зустріла Олексія.

Наша молодша дочка пішла в дитячий садочок. Щоранку я відводила її і поверталася додому. Трохи пізніше приходила зі школи старша, ми робили уроки. Так ось, одного разу в роздягальні, я, присівши навпочіпки, одягала сандалі на ноги доньці, різко встала і опинилася віч-на-віч з чоловіком, який хотів покласти в ящик речі свого сина.

Мене обдало ароматом його парфумів. Я вибачилася, а він посміхнувся. Після цього коротенького епізоду ми стали вітатися і дивитися один одному в очі. Не як сторонні люди, а немов між нами спалахнула симпатія.

Я з’ясувала ім’я цього чоловіка, набравши прізвище дитини в інтернеті. Його звали Олексій. Він носив джинси та светри. Я стала мріяти про те, що ми спілкуємося, як друзі, гуляємо, сміємося. У нього такий теплий погляд. Ми дивимося одне на одного крадькома і нас обдає задушливої ​​хвилею, як у пісні.

Читайте також: У холодну зимову ніч зболена Мирославова дyша відійшла у засвіти. На похopoні співчували не Оксані, а пoкiйному. Вона усім так допекла, що рідний син з дому пішов

Але розумом то я розумію – у нас в обох сім’ї, маленькі діти. Проблеми нікому не потрібні. Але я, як птах в клітці, втомилася від одноманітного життя. Чоловік є, а уваги від нього – немає. Він вічно зайнятий – у нього справи, суди, апеляції.

Тримаю себе в руках, щоб не зруйнувати те, що наші сім’ї створювали роками. Але розумію, що я кохаю чужого чоловіка

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram