Я знаю, скільки каміння в мене посипається. Але я людина, а не робот. Немає кнопочок, немає програм. А є душа та серце.
Я одружена, двоє дітей – 12 і 9 років. Навіть не знаю, покохала я іншого чоловіка, але майже 5 років ми псували життя своїм сім’ям.
Чоловік палив на листуванні, але за фактом нічого особливого там не було.
Зізнатися, що в мене стосунки на боці, я не могла, вигадувала купу легенд.
Та людина поводилася також. Ми обидва знали, що ми разом не будемо, але й розлучитися не могли.
Постійні листування, дзвінки, зустрічі зійшли на «ні». Все йшло до розлучення.
І ось мій чоловік спалив листування саме зі словами кохання та ніжності.
Вигнав мене на мою квартиру, діти залишилися на ніч із ним у хаті.
Вранці я приїхала зібрати деякі речі і попросилася пожити поки що з дітьми в будинку, тому що на квартирі багато справ і треба багато чого купити та навести порядок.
Загалом так і живемо сусідами, а я дуже шкодую, порівнюючи, як я жила раніше, і як зараз. Дітей шкода, особливо доньку.
Я помилилася. Винна. Перед чоловіком так соромно. У вічі дивитися не можу.
Так, спіткнулася. Хороша мати, гарна працівниця, а ось дружиною виявилася невірною.
Я все це розумію і найбільше хочу повернути хоча б частинку того життя, яке в мене було з чоловіком.
Про ту людину і не згадую.
Він повівся як останній боягуз. Та Бог йому суддя.
