Чоловік кинув мене і двох діток ще рік тому. Заявив, що зустрів іншу жінку, яку кохає по-справжньому. Що я йому набридла, що, ймовірно, він ніколи мене і не кохав. А тепер у нього справжні почуття і буде справжня сім’я.
Не подивився він навіть на те, що молодшому сину всього півтора рочки і вийти на роботу я не можу, старша донька відвідувала садочок. Допомоги чекати не було звідки, батьків у мене давно немає, а єдина рідна душа – сестра, проживає зовсім в іншому місті. Джерело
– Нічого, викрутишся, – заявила свекруха, – квартирка твоя, так що без даху над головою ти не залишилася. Скажи спасибі, що аліменти мій син тобі і без виконавчого листа платить.
Так, платив, рівно 3 тисячі, чверть від своєї офіційної зарплати. На розлучення чоловік не подавав, а мені просто було ніколи: двоє маленьких дітей, робота вдома у намаганні хоч якось заробити трохи грошей. Свекруха бачилася з онуками раз в місяць, водила старшу 5-річну доньку гуляти, агукає з молодшим. Іноді вона приносила дітям фрукти.
Татусь дітей від участі в їх вихованні усунувся. Заявив, що у нього будуть тепер інші діти. Так ми і прожили цілий рік, ледве-ледве зводячи кінці з кінцями. У 2,5 років молодший син пішов до садочку, я змогла влаштуватися на роботу і нам стало трохи легше.
– У мого Віталічка скоро дитинка буде, – весело повідомила мені свекруха по телефону, і додала, – подавай швидше на розлучення, я не хочу, щоб мій онук народився безбатченком.
Як я зрозуміла, коханка мого колишнього чоловіка була на 8-му тижні. Я сходила до суду і подала заяву про розірвання шлюбу. А ще через тиждень чоловік потрапив до лікарні. Він завжди любив швидкість, не боячись йшов на ризиковані обгони, ось і догрався. Автомобіль, куплений нами в роки шлюбу, до речі, відновленню не підлягав. Найгірше, що лікарі не давали шансів на те, що він зможе ходити.
Свекруха плакала по телефону, я співчувала їй, все ж він був мені колись чоловіком. Але виявилося, що свекруха вважала інакше: – Ти повинна забрати Вітасика з лікарні і доглядати за ним, – заявила мені мама чоловіка.
– Я? З якого, вибачте, переляку? – я була ошелешена цією новиною.
– Ти йому дружина, ви ж не розлучилися, – сказала свекруха, – його жінка не захотіла народжувати дитину, раз його батько інвалід, а ти – дружина, ти зобов’язана!
Розлучення дійсно не відбувся, засідання було відкладено через те, що відповідач потрапив до лікарні. Я відповіла свекрухі, що мій обов’язок, як дружини, закінчилася в той момент, коли її син пішов, не озираючись, від мене і наших дітей. Його не хвилювало, що дружина в декреті, що заробітку немає. Адже за рік він і дітей не бачив, жодного разу не прийшов до них.
– Він мене кинув, він зрадив мене і наших дітей, – сказала я, – те, що ми ще не розлучені, прикра випадковість, яку я неодмінно виправлю, а у Віталика є ще й рідна мама, яка так любить свого синочка.
– Ти пропонуєш мені виносити після сина судно? – заволала свекруха, – Досить, з цим я покінчила, коли син був маленький. Тепер це обов’язок дружини, ти черства, невдячна. Я обов’язково розповім моїм онукам, що їх мати кинула їх батька, як тільки він став інвалідом.
Просто блиск, тепер виходить, що я його кинула зараз, а не він нас, ще рік тому! Свекруха, звичайно забрала сина з лікарні. Він хоч і важко, але йде на поправку. Лікарі вже не такі категоричні. І так, нас нарешті розлучили. Тепер ходить колишня свекруха на нашу місту і розповідає всім: – Ось, на старості років доглядаю за хворим сином! Дружині-то він виявився не потрібен! Хвостом вильнула і кинула його, навіть осиротила двох дітлахів. Які дружини нині пішли! Як чоловік здоровий і гроші приносить, так потрібен. А як інвалід – забирай, мати, назад сина.
І знаєте, багато її підтримують. Кивають співчутливо цій жінці – справжній матері. В очі мені кажуть про те, що я вчинила непорядно. Хоча це саме я з дітьми не потрібна була чоловікові, коли він був здоровий. Подруга моя радить продавати квартиру і перебиратися подалі, сестра, яка живе в іншому місті кличе до себе. Напевно я так і зроблю.
