У 90-і часи були важкі. Моєму чоловікові замість зарплати часом видавали пачки макаронів. Жили впроголодь. І ось одного разу мені вдалося за невелику суму продати свою картину. На виручені гроші я купила додому трохи їжі і велику бляшану банку кави, без якої буквально жити не могла.
У нас з чоловіком на той момент були дуже погані відносини. Ми кожен день лаялися. І я подумала: «Ось ще, не вистачало, щоб він мою каву пив. Про мене не дбає, і я про нього не буду. Сховаю каву подалі і буду пити одна, коли він на роботу піде». Я вирішила заховати банку на кухонній шафі. Але дотягнутися до верху мені не вдалося. Я підставила табуретку. Стала на неї, тримаючи в руках банку, потягнулася. Але банка раптом вискочила у мене з рук і полетіла вниз.
І тут сталося диво. Час ніби сповільнився. Я бачу, як банка повільно падає, і думаю: «Не біда – підніму!» Але тут у неї розкривається кришка, і я бачу, як кавові гранули висипаються. Але я думаю: «Ну і що, підлога чиста. Акуратно все до крихти зберу на папір і пересиплю назад в банку». Але бачу, що кава висипається не на підлогу, а в собачу миску з супом … І тут до мене раптово дійшло, що все це – покарання за мою жадібність, за злобу, за те, що я думаю лише про себе.
Каяття пронизало мене наскрізь. Я усвідомила, як низько впала, і розридалася. Шкода було не каву, а чоловіка – за те, як погано я до нього ставилася. Виходить, що, коли банка вислизнула у мене з рук, я була однією людиною, а коли кава опинилася в супі – іншою.
Я плакала і просила у Бога прощення за свою злобу. Насилу заспокоїлася, але все одно була пригнічена. Тут пролунав телефонний дзвінок. Дзвонив Коля – друг мого чоловіка. Попередив, що той після роботи зайде до нього в гості, і додав: – Ти теж приходь обов’язково. Я чекаю.
Я одяглася і попленталася до нього, все ще переживаючи. Натиснула на кнопку дзвінка. Двері розчинилися. Коля стояв, ховаючи праву руку за спиною. – А у мене для тебе подарунок! – сказав він. Раніше він ніколи не робив мені подарунків. Що раптом сталося?
– Який подарунок, Колю? Я не заслуговую нічого, – сумно промовила я. Тут він витягнув руку з-за спини, і я побачила таку саму велику бляшанку кави, як та, що я нещодавно упустила. Я була вражена. Не могла повірити своїм очам. Тільки й запитала: – Чому? Як?
– Не знаю, – чесно відповів він, – просто раптом захотілося тобі це подарувати. Знаю, як ти каву любиш. Але я вже знала, чому він купив цю банку в подарунок. Тому що там, нагорі мене пробачили. Напевно, мій ангел-хранитель підлаштував цю ситуацію, щоб я все усвідомила і стала кращою. А коли розкаялася, мені повернули каву. Тільки тепер вже я ї не ховала, а поставила на саме видне місце.
Фото ілюстративне з вільних джерел
