Судитися доведеться з мамою через банальну причини – житлоплощу. Але наша ситуація – особлива, через її байдужість. Моїй мамі стало все одно, як я живу, їй наплювати на внука.
Коли мені було 5 років, не стало моєї бабусі. Незадовго до того вона переписала свою простору троячку на мене і мого батька – свого сина, 50/50, щоб позбавити нас від бюрократичної тяганини щодо вступу в спадщину. Спасибі їй за це.
У цій квартирі ми жили утрьох – я, мама і тато.
Зараз я виросла, вийшла заміж, у мене малюк. Жити пішла до чоловіка в іпотечну однушку, яку ми купили спільно.
Але рік тому сталося непоправне – не стало мого батька. Я досі не можу звикнути до думки, що його немає.
А моя мама вже через півроку привела в квартиру, яка їй належить тільки на чверть (половина – моя, татова половина розділилася навпіл мені і їй), іншого чоловіка.
Моєму обуренню не було меж. Вона працює, а він цілими днями лежить на татовому дивані і дивиться телевізор, ледар повний.
Розмова з мамою про те, що це неправильно, призвела тільки до скандалу. Ну Бог їй суддя. Проблема і в іншому.
Ми з чоловіком з великими зусиллями тягнемо іпотеку, я в декреті і отримую мізерну допомогу. У мене у власності простора трикімнатна квартира на 3/4.
Мені б дуже хотілося її продати або здавати в оренду. Це була б неоціненна допомога нашому сімейному бюджету.
Я запропонувала мамі обміняти квартиру на однокімнатну, щоб вона жила в ній, а грошима, що залишилися я б погасила іпотеку. Але вона ніби не чує мене.
За її словами, їй тісно буде в одній кімнаті, адже у неї багато речей, великий гардероб, і несе подібні дурниці. А я знаю свою маму. Це не її слова, а слова її нового залицяльника. Мені не шкода, хай живе з ким хоче. Але не на моїй житлоплощі.
До суду йти мені не хочеться, адже і так стосунки з нею зіпсуються остаточно, але і тягнути іпотеку стає все важче.
Як бути в такій ситуації, я не знаю. Це все-таки моя мати, яку я дуже люблю.
